В експозиції «Зустрінемось біля метро» поєднуються факти про початкові роки функціонування метро та епізоди з життя спільноти інтелігенції, відомі як шістдесятники, творчості та біографіям яких присвячений музей.
«Наш простір умовно розділений на дві зони. Одна офіційна, присвячена будівництву та розвитку метро. Інша — неофіційна, де представлені особисті історії шістдесятників, що переплітаються з темою метрополітену, — зазначила співкураторка виставки Оксана Красілова. — Перші згадки про можливість підземного транспорту в Києві з’явилися ще в кінці ХІХ століття, тоді йшлося про будівництво підземної залізниці, що мала почати свою роботу від Поштової площі до Бесарабки. Проте через буремні події початку ХХ століття ці плани були відкладені. Лише після Другої світової війни розпочалося активне будівництво, переходячи від розмов до справи.»
Унікальні експонати, що ілюструють історію метрополітену, представлені в трьох вітринах, оформлених у вигляді вагончика: перші потяги київського метрополітену складалися саме з трьох вагонів. Серед представлених предметів — відбійний молоток, який використовувався при будівництві метро, каска метробудівника та значок за досягнення в метробудівництві. На фотографії з молотком позує Павло Тичина, який тоді був не лише поетом, але й радянським функціонером.
6 листопада 1960 року, в день відкриття метро, святкові урочистості відбулись на станції метро «Хрещатик». Фрагмент червоної стрічки, запрошення на урочистості та перші паперові проїзні квитки нагадують про цей пам’ятний день. Із легенд відомо, що спочатку люди побоювалися спускатися під землю, тому їм навіть роздавали квитки.
У вітринах також можна побачити телефон першого начальника київського метрополітену, реверсний ключ для запуску потяга, зошит для фіксації пасажиропотоку та інші артефакти.
За словами Оксани Красілової, вірш Ліни Костенко, що розпочинається рядками: «Сіре місто, бетонна маро, до кісток перепахле гудроном. Я маленька принцеса Метро, коронована мертвим неоном», став поетичним натхненням для створення виставки. У рамках експозиції було знято відео, в якому акторка Малого театру Слава Красовська читає цю поезію. Тут також представлені архівні хроніки та пісня, написана спеціально до відкриття метрополітену.
«Майже два десятки років тому моя перша викладачка з вокалу, заслужена артистка України Олена Модестівна Слободяник, поділилася спогадом про те, як у листопаді 1960 року, в ніч напередодні відкриття метро, вона разом із колегами записувала особливу пісню, — зазначила координаторка проєктів «Фонду Алли Горської та Віктора Зарецького» Олена Семенець. — На наступний день пісня звучала на українському радіо в честь відкриття. Олена Слободяник була чудовою вокалісткою, якої голосом співає Капітошка з відомого мультфільму. Пісня про метро стала частиною її спадщини, і спеціально до виставки ми з музикантом Андрієм Соловйовим записали авторську версію.»
Ця частина експозиції включає хронологію відкриття першої червоної лінії метро з архівними фотографіями, елемент торшера з ескалаторів на станції «Університет» та макет скульптури жінки з голубами, що колись знаходилася під мостом метро, де розміщувалося тимчасове депо. На жаль, сама скульптура не збереглася.
Друга частина експозиції розкриває зв’язок шістдесятників зі столичним метро. Одна з історій описує романтичне знайомство: поет Василь Стус вперше зустрів свою майбутню дружину Валентину Попелюх на ескалаторі станції метро «Хрещатик». За її спогадами, під час поїздки на ескалаторі хтось ненароком вдарив її в плече і зник у натовпі. Минуло не багато часу, і вони зустрілися знову.
Художники-шістдесятники спочатку були залучені до оформлення метрополітену, який планувався як стильний і багатий на декор. Проте наприкінці 1950-х років відбулося перегляд пріоритетів в бік спрощення, мінімалізму та функціональності, що призвело до відмови від декоративного оформлення.
Як писала у своїх спогадах художниця Галина Зубченко, спільно з подругою Аллою Горською вони створювали ескізи до оформлення ресторану «Метро», що знаходився над станцією «Хрещатик». Вони мріяли про гуцульський стиль, натхненний карпатськими мотивами, проте не дійшли далі ескізів, і замовлення отримали інші художники. Ця частина неофіційної історії, яка залишилася невтіленою, ілюструється косівською керамікою з колекції шістдесятників, а також елементами, пов’язаними з діяльністю Галини Зубченко та інших.
Згадується ще одна історія, пов’язана з відродженням колядницької традиції, що також має зв’язок зі столичним метро.
«У 1967-69 роках хор „Гомін“, створений Леопольдом Ященком, розучував колядки та щедрівки, — згадує скульпторка, художниця, шістдесятниця Аліса Забой. — Кожного разу, коли я їду в метро, зокрема на ескалаторах станції Інститутська, я пригадую, як Леопольд задавав ритм сопілкою. Ми підіймалися ескалатором і починали співати різдвяні пісні. Ця музика створювала неймовірну атмосферу. Реакція людей, які спускалися, була різною: від захоплення до здивування, але байдужих не було. Зараз, згадуючи ці моменти, у мене на очах сльози, адже це було справжнє піднесення!»
Протягом цього місяця щосуботи та неділі о 12:00 для відвідувачів проводитимуть екскурсії виставкою. Екскурсії оплачуються за вхідним квитком до музею.
«Зустрінемось біля метро»
Коли: до 30 листопада, графік роботи: вівторок-неділя, 10-18.00, каса працює до 17.15
Де: Музей шістдесятництва, вул. Олеся Гончара, 33
Вартість вхідного квитка: 100 грн, 50 грн — пільговий
Створено за матеріалами: vechirniy.kyiv.ua