Зміст:
Некрополь Флорівський цвинтар на Замкова гора — таємниці, покоління, забуття.
На одному з найзагадковіших узвишшів Києва — Замковій горі (також відомій як Киселівка чи Фролівська гора) — розташувався некрополь, що має всі шанси перетворитися з простого старого кладовища на офіційну пам’ятку культурної спадщини. Мова йде про Флорівський цвинтар, який належав жіночому монастирю Свято-Вознесенському Флорівському монастирю. Сьогодні він переживає процес «оновлення» — від забутого куточка до об’єкта інтересу істориків, урядовців та громади.
«Ми працюємо над тим, щоб уперше в історії на Замковій горі було офіційно зафіксовано понад пів сотні старовинних надгробків як пам’ятку культурної спадщини», — повідомили в Департаменті охорони культурної спадщини КМДА.
Історія гори та монастиря: від фортеці до некрополя
Замкова гора є одним із найдавніших історичних шарів столиці. Від III тисячоліття до н. е. тут існували поселення, а з XIV до XVI століття вона слугувала укріпленим пунктом. На її території знаходився дерев’яний замок, до якого згодом додали монетний двір і резиденцію воєвод.
У XIX столітті монастир Свято-Вознесенський Флорівський, розташований біля підніжжя гори, отримав цю гору під своє кладовище — тому її почали також називати «Фролівською».
Цвинтар формувався як престижне місце поховання для київської інтелігенції, духовенства та меценатів у XІX–XX століттях. У 1857 році тут було зведено кам’яну Троїцьку церкву, а кладовище огородили цегляною стіною.
Але, на жаль, обставини змінилися: у повоєнні роки на горі з’явилися військові об’єкти, зокрема радіостанція, яка глушила закордонні передачі. Час позначився на руйнуванні могильних секцій, переміщенні частини поховань на інші кладовища (зокрема на Лук’янівське) і занепаді території.
Престиж некрополя та занепад
У часи свого розквіту цей некрополь мав значний соціальний статус. Тут були поховані князі, військові, професори, меценати. Мурована огорожа, церква на цвинтарі, панорамний вигляд на Поділ — усе це створювало атмосферу поховань у «високому суспільстві».
Проте вже в XX столітті ситуація докорінно змінилась: радянська влада закрила кладовище, церкву було знесено, а територію використано для військових потреб.
Внаслідок цього значна частина надгробків була зруйнована, фактично втрачена або прихована під чагарниками. Як зазначено в журналістських матеріалах, територія почала заростати, а доступ до оглядового майданчика було втрачено.
Легенди, містика і атмосфера гори
Замкова гора з давніх-давен оповита містикою. Одна з легенд стверджує, що це є літописна Хоревиця — брат засновника Києва — і що на ній існували поселення, рабства та сакральні простори.
Ще одна легенда говорить про «Кладовище київських відьом», що часто згадується в інтернеті та на фото-платформах.
Місцеві розповіді також оповідають про силуети черниць, які нібито з’являються на заході сонця серед могильних плит; про залишки мурів та підземель, що ведуть до таємних кімнат замку; про тихі кроки та тіні минулого. Археологи підкреслюють, що гора має природні укріплені схили, її форма нагадує структуру для оборони.
Коли сучасний турист піднімається на вершину, панорама Подолу відкривається з величчю, але водночас навіює спогади про минуле, де переплетені монети королів, замки, монастирі, надгробки та руїни.
Привід — чому зараз
Історичний момент настав: у 2025 році Департамент охорони культурної спадщини КМДА повідомив про намір затвердити Флорівський цвинтар як пам’ятку культури. Наразі кладовище не має офіційного статусу, але попереду розгляд на Консультативна рада з питань охорони культурної спадщини. Офіційний статус надасть захист мінімум 50 старовинним надгробкам, встановить охоронну зону та дозволить провести реставраційні роботи.
Це важливо не лише з точки зору історії, але й з точки зору містобудування, туризму та відновлення міської пам’яті. Адже, як зазначають, «це 16 людей були першими жертвами зради… Згадали їх на Замковій горі».
Таким чином, ініціатива — це не просто формальність. Це шанс повернути місцю гідність, повернути його в поле зору, інтегрувати в культурний маршрут Києва.
Що потрібно зробити
Щоб цвинтар не залишився просто точкою на карті і дійсно отримав статус, необхідні конкретні кроки:
- провести інвентаризацію старих надгробків, їх фотозйомку, дослідження стану;
- визначити межі охоронної зони, розробити правовий режим доступу та реставрації;
- виправити або зберегти (де можливо) пам’ятники та цегляну огорожу;
- організувати археологічні дослідження території та створити екскурсійну інфраструктуру;
- залучити громадськість, істориків, волонтерів до програми «збереження», через освітні проєкти, exhibitions, цифрові карти.
Майбутнє, яке ми можемо створити
Якщо Флорівський цвинтар отримає статус пам’ятки, він може перетворитися на одну з центральних локацій культурної та туристичної карти Києва. Тут зберуться не лише ті, хто шукає затишного оглядового майданчика, але й ті, хто прагне доторкнутися до минулого: мандрувати між старими плитами, читати імена, згадувати життя, занурюватись у таємниці гори.
Серед старих надгробків заховані історії людей, які формували місто, його культуру та науку. Тут можна відчути, як переплітаються дні Києва: від князів і литовських воєвод до благодійників та учених. Разом із легендами про тіні черниць та гору, на якій колись стояв замок, у запустінні перетворити це місце на живий простір пам’яті.
Флорівський цвинтар на Замковій горі — це не лише пам’ять про померлих. Це спогад про місто, яке росло, змінювалося і залишило свій слід у камені, мурах, могилах. І зараз у нього з’явився шанс повернути свій голос, який можна буде почути.