Зміст:
Як російськомовна дівчина стала українською художницею
Алла Горська з’явилася на світ у Ялті в 1929 році. Під час Другої світової війни вона пережила блокаду Ленінграда. У 1943 році сім’я евакуювалася до Алма-Ати, а через півроку батька, призначеного директором Київської кіностудії, забрали до Києва.
Горським надали трикімнатну квартиру в центрі міста — на вулиці Рєпіна, 25 (тепер Терещенківська). Алла вступила до художньої десятирічної школи, що носила ім’я Шевченка.
Спочатку Алла була російськомовною дівчиною з привілейованої родини — її батько користувався службовим автомобілем. Проте однокласники не заздрили їй, а щиро допомагали вивчати українську, якої вона практично не знала.
«Я тут народилася вдруге»
Після одруження з художником Віктором Зарецьким у 1952 році подружжя почало відвідувати поліське село Горностайпіль на Чорнобильщині. Там Алла відкривала для себе українську культуру — вишиті рушники, народні пісні, традиції побуту. У листі батькові вона писала: «… постійно хочеться писати українською, спілкуватися українською, навіть думати починаєш українською…».
Переломний момент настав після візиту до самодіяльного музею Івана Гончара на Новонаводницькій. Побачивши колекцію, Алла впевнено заявила: «Я тут народилася вдруге!»
Після цього вона серйозно зайнялася вивченням української мови разом із подругами Людмилою Семикіною та Галиною Севрук, а вчителькою стала сестра Івана Світличного Надія. Алла писала диктанти, виконувала вправи, а згодом почала спілкуватися українською, навіть складаючи спочатку чернетки листів через помилки.
Київський клуб творчої молоді
З 1961 року Алла і Віктор активно співпрацювали з Клубом творчої молоді «Сучасник», заснованим Лесем Танюком. Засідання проходили в кімнаті №13 Жовтневого палацу (тепер Український дім) на Хрещатику та в квартирі Горських на Рєпіна, 25.
Ця квартира перетворилася на комунальну після підселення сусідів — влада вирішила позбавити родину «надлишкової» житлової площі. Однак це не завадило їй стати одним з осередків творчості.
У клубі збиралася українська інтелігенція — слухали лекції історика Михайла Брайчевського, Олени Компан, зустрічалися з письменником Борисом Антоненко-Давидовичем, їздили на екскурсії з мистецтвознавцем Григорієм Логвіним.
Шевченківський вітраж і репресії
У 1964 році для Київського університету створили вітраж до 150-річчя Шевченка. Творчий колектив складався з Опанаса Заливахи, Алли Горської, Галини Зубченко, Галини Севрук та Людмили Семикіної.
За «ідейно незрілий» твір з образом гнівного Тараса Шевченка Аллу та Людмилу виключили зі Спілки художників УРСР. Вітраж було знищено. Тоді ж відбувся останній публічний захід КТМ — вечір Шевченка в Кінопалаці на Інститутській, для якого Алла створила запрошення з цитатами «Караюсь, мучуся, але не каюсь…» та «У сім’ї вольній, новій».
Ключі від кімнати №13 у Жовтневому палаці забрали. КТМ розпустили, але діяльність перейшла до квартир і майстерень.
Монументальні роботи в Києві
Попри виключення зі Спілки художників, Алла не зупинилася. Разом із Віктором і колегами вона створила:
Мозаїка «Вітер» для ресторану «Вітряк» (проспект академіка Глушкова, 11) — єдина збережена в Києві монументальна робота Горської, Зарецького та Плаксія. У 2016 році будівлю внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Мозаїка частково пошкоджена, але міська влада обіцяє її реставрацію.
Розписи в ресторані «Наталка» на 18-му кілометрі Бориспільського шосе (тепер ресторан «Полтава»).
«О, то у вас тут можна курити?»
КДБ уважно стежило за Аллою. Під її майстернею на Філатова вона знаходила записки від друзів, що повідомляли про «топтунів» — агентів, які чергували біля входу. Ось один з віршів:
«На даху куняє ґава, На щаблях сидіти жорстко. А Арнольдові цікаво, Де блукає пані Горська».
Її викликали як свідка до КДБ на Володимирській у справах Ярослава Геврича, В’ячеслава Чорновола та Валентина Мороза. Під час одного з допитів слідчий втратив терпіння, закурив і випустив дим їй в обличчя. Алла незворушно запитала: «О, то у вас тут можна курити?» — і достала свою пачку цигарок.
Лист протесту і друге виключення
У 1968 році в Києві почали збирати підписи під листом-протестом проти політичних репресій української інтелігенції. Алла не тільки підписала его (31-й за порядком), але й просила друзів і колег підтримати протест.
На зборах у Спілці художників від них вимагали відкликати підписи під загрозою виключення. Ні Алла, ні Людмила Семикіна, ні Галина Севрук не піддалися на тиск. У квітні 1968 року Аллу вдруге виключили зі Спілки художників.
У лютому того ж року в листі до Опанаса Заливахи, який відбував п’ятирічний термін у таборах Мордовії, вона написала: «Вперше зрозуміла без жодного кокетування, що скоро помру…»
Трагічна загибель
27 листопада 1970 року Алла востаннє переступила поріг своєї квартири на Рєпіна, 25. Першим рейсом приміського автобуса вона поїхала до овдовілого хворого тестя у Васильків і звідти не повернулася.
Її трагічна загибель залишається загадкою. Віктора Зарецького примусили визнати, що Аллу вбив його батько, тіло якого через два дні виявили на залізничній колії неподалік Фастова нібито внаслідок самогубства. Під час розслідування проводилася зміна слідчої групи, а справу передавали до КДБ.
Прощання з нею відбулося на 39-й ділянці Берковецького цвинтаря через десять діб після смерті в закритій труні. Автобус зупиняли біля будинку майстерні на Філатова та біля під’їзду на Рєпіна — там були організовані виставки її робіт. Співав хор «Гомін», Василь Стус читав вірші. Серед натовпу стояли агенти КДБ.
Пам’ять про Аллу Горську в Києві
Могила: Берковецький цвинтар, 39-та ділянка. На могилі — різьблений кам’яний хрест роботи Володимира Прядки.
Меморіальні дошки:
- На будинку у Василькові, де загинула (робота Михайла Денисенка)
- На будинку на Терещенківській, 25 (робота Бориса Довганя)
Де побачити роботи:
- Музей шістдесятництва — філія Музею історії міста Києва
- Національний художній музей України
- Національний музей літератури
Монументальні твори:
- Мозаїка «Вітер», ресторан «Вітряк» (проспект академіка Глушкова, 11)
Популяризацією творчої спадщини займається благодійний фонд, заснований онукою Оленою Зарецькою.
Чому це важливо знати
Алла Горська — символ українського культурного опору в радянські часи. Російськомовна дівчина з привілейованої сім’ї стала українською художницею, яка не злякалася протестувати проти КДБ. Вона «народилася в Києві вдруге», відкривши для себе українську культуру, мову та мистецтво. Її монументальні роботи продовжують прикрашати столицю, а її історія нагадує про тих, хто зберігав гідність Києва навіть під час репресій.
Створено за матеріалами: kyiv.news