Останнім часом Київрада ухвалила рішення про перейменування близько 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких мають зв’язок з країною-агресором та радянським союзом.
В рамках дерусифікації змінила свою назву і вулиця Валентина Сєрова у Дніпровському районі Києва. Ця вулиця виникла в середині ХХ століття на території історичної місцевості Воскресенка. Спочатку вона була частиною колишньої вулиці Шевченка, разом із нинішньою Райдужною.
У 1955 році її виокремили як окрему вулицю й назвали на честь Валентина Сєрова — російського художника, представника реалістичної школи, члена об’єднання «Передвижники», а пізніше — «Світу мистецтва». Сєров здобув визнання як майстер психологічного портрета. Серед його найвідоміших творів — «Дівчинка з персиками», «Портрет Іди Рубінштейн», «Петро І», «Портрет Миколи ІІ», які стали частиною канону російського живопису. В сучасному українському контексті його ім’я асоціюється з імперською культурною традицією.
У 2022 році, в умовах повномасштабної війни, Київ розпочав перегляд топонімів, пов’язаних із російською та радянською спадщиною. Вулиця Сєрова була включена до списку об’єктів, рекомендованих до перейменування.
Робоча група при Київраді внесла її до остаточного списку, а з 15 по 19 червня 2022 року в системі «Київ Цифровий» відбулося рейтингове голосування. Найбільшу підтримку — 5 060 голосів — отримала назва «вулиця Сірожупанників».
Сірожупанники — це українська військова формація, що виникла під час Першої світової війни з полонених солдатів російської імператорської армії, які перебували в таборах Австро-Угорщини.
Після укладення Брестського миру між УНР і країнами Четвертного блоку, 12 лютого 1918 року до таборів Фрайштадт і Йозефштадт надійшов заклик від української делегації при Центральній Раді — вступати до лав національного війська. Це стало поштовхом до створення Першої козацько-стрілецької дивізії, яку згодом почали називати Сірожупанною — за кольором однострою: сірий жупан, сірі штани, круглий кашкет.
Центром формування дивізії стало місто Володимир на Волині. До її складу увійшли чотири піші полки, артилерійський дивізіон, кінна та інженерна сотні, допоміжні підрозділи.
На літо 1918 року чисельність дивізії сягала 6 000 вояків. Наприкінці серпня того ж року її передали під командування Української Держави. Проте гетьман Павло Скоропадський, остерігаючись національно свідомих вояків, відправив їх на північну Чернігівщину, а згодом провів часткову демобілізацію та замінив частину командного складу на російських офіцерів.
17 листопада 1918 року, під час антигетьманського повстання, сірожупанники перейшли на бік Директорії УНР. Їхні лави зросли до 6 000 осіб, однак частина новобранців виявилася під впливом більшовицької пропаганди, що позначилося на боєздатності.
У грудні 1918 року дивізія зазнала втрат у боях на Чернігівщині, після чого її чисельність знову скоротилася.
У січні — березні 1919 року сірожупанники вели запеклі бої на Правобережжі, зокрема у районах Коростеня, Овруча, Житомира, Бердичева. Після короткого відновлення у Шепетівці їх перекинули на польський фронт у район Луцька, де кілька сотень вояків утримували 120 верст лінії фронту, попри брак зброї, спорядження та підкріплення.
У травні 1919 року польські війська, зокрема дивізія генерала Галлера, перейшли в наступ. Луцьк було втрачено, штаб корпусу потрапив у полон. З уцілілих частин сформували 10-й Сірий піший полк, який увійшов до 4-ї Холмської дивізії. У грудні 1919 року її переформували в 4-й збірний піший полк, що вирушив у Перший Зимовий похід.
У липні 1920 року він став 4-ю Сірою стрілецькою бригадою 2-ї Волинської дивізії. Після поразки восени 1920 року сірожупанники були інтерновані в Польщі. 12 лютого 1921 року в таборі в Каліші вони вперше відзначили своє свято — День Сірожупанника.
Історія цієї формації збереглася в спогадах, меморіалах у Ланівцях та Холодці, меморіальній дошці у місті Володимирі.
Сірожупанники стали символом українського військового відродження, організованості, національної гідності та жертовності. Їхній однострій — сірий жупан — став не лише елементом форми, а й маркером ідентичності. Серед них були не лише вояки, а й духовні лідери, зокрема капелан Іоан Теодорович, який згодом став єпископом УАПЦ у США. Їхній бойовий шлях — від таборів до Зимового походу — вписано в історію боротьби за незалежність України.
***
Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
До теми: провулок Дмитра Цвітковського в Дарницькому районі столиці.
Створено за матеріалами: vechirniy.kyiv.ua