Внаслідок російської атаки на Київ 14 листопада кількість загиблих зросла до семи осіб. Про це повідомив у Телеграмі начальник Київської міської військової адміністрації Тимур Ткаченко.
«Сьогодні вранці в лікарні померла літня жінка, яка постраждала під час обстрілу 14 листопада. Таким чином, кількість загиблих від рук російських терористів становить 7 осіб», — зазначив Ткаченко.
Як стало відомо, сьомою жертвою рашистів стала Наталія Ходемчук.
«Не було шансів врятувати Наталію Ходемчук. Удову першої жертви аварії на ЧАЕС, Валерія Ходемчука, який залишився під завалами 4 енергоблока у 1986-ому. В її будинок влучив шахед, сталася пожежа, страшні опіки плюс супутні хвороби. Совєцька система забрала чоловіка. Рашистська система забрала дружину. Російська „імперія“ — абсолютне вбивче зло», — написала у своїй сторінці у фейсбуці журналістка Анастасія Нагорна.
Жінка мешкала у будинку на вулиці Оноре де Бальзака, що на Троєщині. У нього влетів шахед, постраждали квартири на 6, 7 та 8 поверхах.
У цьому будинку жили колишні працівники ЧАЕС та їхні родини, які у 1986 році покинули місто Припʼять. Саме у цьому будинку отримали квартири вдови перших загиблих працівників станції. Серед них — Наталя Ходемчук. У цьому ж будинку живе Герой України Олексій Ананенко, інженер-механік ЧАЕС. Він був одним із трьох добровольців, які ризикуючи життям, запобігли другому можливому вибуху на ЧАЕС. Про це повідомила журналістка та членкиня Національної Спілки журналістів України Тамара Хрущ.
«Я колись була в цьому будинку, коли готувала випуски телепередачі „Дзвони Чорнобиля“. Знала декого з його мешканців. Тут отримали квартири вдови перших загиблих працівників станції. Серед них — Наталя Ходемчук. Її чоловік Валерій Ходемчук назавжди залишився під руїнами 4-го енергоблоку, і Наталя їздила в поминальні чорнобильські дні разом із іншими вдовами на Мітинське кладовище в Москві, де поховані 30 перших спалених Чорнобилем працівників ЧАЕС», — розповіла Тамара Хрущ.
Квартира Наталії Ходемчук згоріла дотла, а пані Наталю з важкими опіками і численними хронічними хворобами, отриманими ще внаслідок аварії на ЧАЕС, доправили до спеціалізованої опікової лікарні. Попри зусилля медиків, її не вдалося врятувати.
Більше про історії пані Наталії розповіли у Державному агентстві України з управління зоною відчуження. Виявляється, 25 листопада Наталія Романівна мала разом з іншими ліквідаторками їхати в Прип’ять для фотосесії в межах проєкту «Чорнобиль: жіноча доля» до 40-річчя трагедії.
«Рік тому ми записали історію пані Наталії — тепер вона має особливу цінність. Збереглися і світлини з її останнього відвідування зони відчуження. До повномасштабного вторгнення пані Наталія періодично відвідувала Чорнобильську АЕС, адже там, на стіні між третім та четвертим енергоблоками, встановлено меморіальну дошку її чоловіку. На ній зображено Валерія Ілліча. Відбитки рук на дошці лишили донька Лариса і дружина Наталія», — розповіли в агентстві.
З Валерієм Наталія познайомилась у прип’ятській їдальні, де працювала продавчинею. Він щодня приходив туди на обід. Їхні дружні стосунки поступово переросли в кохання. Молоде подружжя спільне життя почало в «пдушці» — пересувному будиночку в Лісовому масиві. У 1975 році вони отримали квартиру у Прип’яті. У родині росли двоє дітей — син Олег і донька Лариса.
Наталія згадувала день, коли востаннє бачила Валерія живим: «Валера збирався на нічну зміну, по телевізору показували фільм про кохання за розрахунком. Я обійняла його й запитала, чи з любови він зі мною одружився. Він посміхнувся і відповів: «Звісно, по любові!»
Про аварію пані Наталія дізналася від сестри, її чоловік працював зварювальником на 5–6 енергоблоках. Валерій мав би вже бути вдома, але не повернувся. По місту їздили автомобілі з дезактиваційним розчином.
Відвідування медсанчастини та моргу не дало результатів, і зневірена дружина зателефонувала директору станції. Незабаром їй повідомили, що пошуки чоловіка тривають безуспішно та порадили готуватися до евакуації. Після евакуації родина зупинилася у родичів, і Наталія не наважилася розповісти свекрусі правду — сказала, що Валерія відвезли на лікування. Про загибель сина мати дізналася лише з виступу Горбачова 10 травня.
Понад двадцять років Наталія відвідувала Митинське кладовище, де в символічній могилі її чоловіка поховано лише його сорочку, яку він зняв перед зміною. Багато років жінка зберігала речі Валерія, бо в них залишався його запах, і часто згадувала, як син носив його краватку та запонки.
До повномасштабного вторгнення жінка щороку приїздила до меморіальної дошки на ЧАЕС та до місця родинного дому. Рідним Наталія зізнавалася, що говорила із Валерієм — а під час російської окупації зони просила його «вигнати їх звідти».
Перед початком повномасштабного вторгнення у Наталії народилась онучка, яку назвали на честь діда — Валерією.
Внаслідок масованої атаки на Київ у ніч на 14 листопада загинуло шестеро людей у будинку на Лісовому проспекті. Рятувальники дістали з-під завалів тіла літнього подружжя та 62-річної жінки. Особи ще трьох загиблих людей встановлюють правоохоронці. Постраждали 5 людей, з них одна дитина.
У Деснянському районі вже завершили пошуково-рятувальні роботи у будинку, де загинули люди внаслідок російської атаки.
Загалом у Києві постраждали близько 70 людей, серед яких двоє дітей і вагітна жінка. Штаби для допомоги постраждалим від атаки розгорнули у чотирьох районах столиці.
«З пораненою головою і без житла: кияни про наслідки нічного удару в Дніпровському районі».
Столичному рятувальнику довелося гасити пожежу у власній квартирі після ворожого обстрілу.
Створено за матеріалами: vechirniy.kyiv.ua