У Верховній Раді протягом понад року без руху знаходиться законопроект № 11228-1, який пропонує розширити перелік обставин, за яких дії особи не можуть вважатися злочином. Наразі ця норма стосується випадків, коли оперативні співробітники правоохоронних органів або особи, залучені до конфіденційного співробітництва, активно проникають у злочинні угруповання та організації.
Автори законодавчого проекту пропонують розширити цю норму також на діяльність у сфері розвідки та контррозвідки, що зазначено в Судово-юридичній газеті.
При згадуванні історії цього питання варто зазначити, що ще у 2020 році було прийнято Закон України «Про розвідку». Стаття 21 цього Закону містить положення про виконання спеціальних розвідувальних завдань співробітниками розвідувальних органів та особами, залученими до конфіденційного співробітництва.
Тоді ж застосування цього інструменту вважалося швидше теоретичним, ніж практичним, враховуючи «гібридний» характер війни. Однак з початком повномасштабної агресії і окупації значних територій ситуація змінилася, а потреба у виконанні розвідувальних завдань на підконтрольних ворогу територіях стала критично важливою.
Отже, весною 2024 року група народних депутатів з Комітету з питань правоохоронної діяльності та Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки ініціювала даний законопроект, який у червні 2024 року отримав підтримку Верховної Ради на першому читанні. 11 липня того ж року Комітет з питань правоохоронної діяльності рекомендував його до другого читання.
Однак, незважаючи на те, що 3 вересня 2025 року законопроект був включений до порядку денного 11 сесії, розгляд його в другому читанні поки що затримується. Причини цього невідомі, але, можливо, ситуація ускладнюється через критику на кшталт «навіщо надавати додаткові повноваження спецслужбам і правоохоронцям». Варто відзначити, що критика повинна бути конструктивною. Чому ж ці законодавчі зміни є необхідними?
Суть в тому, що особи, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях і добровільно погоджуються допомагати українським спецслужбам у боротьбі з ворогом для отримання важливої інформації, мають «наблизитися до ворога». Вони можуть працевлаштуватися в місцях, де циркулює важлива інформація, зокрема в окупаційних адміністраціях, або навіть вступити до служби в правоохоронні органи самопроголошених республік, виконуючи при цьому делікатні завдання.
Проте при цьому вони, як для суспільства, так і для української юстиції, можуть вважатися злочинцями, оскільки їх дії формально підпадають під ознаки злочинів, таких як колаборація та державна зрада. Важливо розуміти, що ці люди вдаються до «співпраці» з ворогом виключно для того, щоб прикрити свою діяльність на благо України, що поки залишається поза увагою закону.
Як вказано у пояснювальній записці до законопроекту, настав час чітко визначити, що «вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам не є кримінальним правопорушенням, якщо особа, діючи в інтересах національної безпеки України, виконувала затверджене керівником спеціального державного органу у сфері контррозвідувальної діяльності контррозвідувальне (спеціальне) завдання».
На що тут варто звернути увагу? По-перше, норма прописана так, що неможливо буде затверджувати завдання «заднім числом», оскільки цьому передує тривала й складна робота спецслужб з підбору відповідної особи.
Також ініціатори підкреслюють, що в рамках виконання спеціального завдання особа не матиме права на вчинення вбивств, катувань чи інших насильницьких дій. За такі дії, незалежно від наявності спеціального завдання, буде передбачена кримінальна відповідальність. Найважливіше: рішення про звільнення від кримінальної відповідальності прийматиметься виключно судом на основі клопотання прокурора та дослідження всіх доказів у кримінальному провадженні.
Інша важлива новела, що пропонується в законопроекті, полягає у внесенні змін до ст. 3 Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», які передбачають запровадження державного захисту для «осіб, залучених розвідувальними органами та суб’єктами контррозвідувальної діяльності до конфіденційного співробітництва».
На підтримку даної ідеї можна звернутися до досвіду інших країн. Наприклад, у США існують аналогічні норми, які гарантують спецслужбам імунітет у межах їхніх мандатів, в той час як у Франції таємні агенти мають імунітет лише під час проведення операцій. Кожна таємна операція повинна бути заздалегідь санкціонована суддею, а імунітет не поширюється на міжнародно визнані злочини, що порушують міжнародне право.
У Німеччині особи, які виконують офіційні повноваження, мають захист від переслідування за кримінальні вчинки, якщо такі дії є необхідними для національної безпеки або запобігання злочинам. Проте, імунітет є обмеженим, а межа проходить через діяння, що суперечать міжнародному праву.
Операції під прикриттям розглядаються в усьому світі як звичайні, хоч вони і можуть містити елемент «незаконності». В Україні, що прагне інтеграції в ЄС і НАТО, прийняття таких законодавчих змін виглядає логічним кроком.
В загальному, запропонований законопроект №11228–1 виглядає коректним з правової точки зору. Однак він не звільняє осіб від відповідальності у випадку заподіяння шкоди, а надає спецслужбам інструменти для ефективної роботи, зберігаючи баланс між державним контролем та службовою необхідністю.
Таким чином, можна стверджувати, що головною гарантією законності проведення таких операцій є необхідність забезпечити певну прозорість і регламентувати всі можливі аспекти діяльності спеціальних органів та їх наслідків.
Законопроект встановлює «правила гри»: якщо шкода під час виконання завдання була неминучою, це не є злочином. Водночас, у випадку зловживань передбачаються механізми відповідальності.
Тож, чи слід приймати цей законопроект? Головні аргументи «за» і «проти» вже обговорені, а остаточне рішення залишиться за парламентом.
В’ячеслав Хрипун