Чоловік помер 16 червня — менше ніж місяць після повернення з полону.
У матеріалі розповідається про те, що Валерій Зеленський народився в Україні, але протягом певного періоду, зокрема в шкільні роки, проживав у Росії. Дочка захисника Валерія поділилася, що він мав лідерські якості і досягав успіхів у великому спорті.
Валерій здобув фах хіміка-неорганіка у Сєвєродонецьку, де зустрів свою майбутню дружину. Згодом він почав працювати в міліції — про це він мріяв з дитинства.
Після виходу з правоохоронних органів чоловік намагався займатися підприємництвом, але згодом приєднався до армії. На службі в 53-й окремій механізованій бригаді Валерій здобув звання старшини й заслужив повагу побратимів.
Одного разу військовий потрапив на плакати своєї бригади, які були розміщені по всьому Сєвєродонецьку. За словами Валерії, для реклами тоді шукали харизматичні обличчя, одним з яких став її батько.
Дочка зазначила, що після початку повномасштабного вторгнення підрозділ батька допомагав захисникам Маріуполя, зокрема, доставляючи їм зброю.
«Коли почався наступ, їм пояснили, що потрібні добровольці для штурму. Із сорока вісім відповіли: «Ми йдемо». Батько був серед них. Він виконував роль сапера і мав замінувати міст. Його запевнили: «Не хвилюйтеся, там Нацполіція, вас чекають, все буде гаразд».
Він прибув, і насправді їх чекали. На вигляд усе було добре, адже всі говорили російською. Але виявилося, що вони спілкувалися не зі своїми, — розповіла дівчина.
На сході України захисник потрапив у полон, де залишався наступні 39 місяців. Сім’я Валерія дізналася про його полон лише через кілька днів. У той час його родина ховалась у підвалах під обстрілами і навіть не завжди мала доступ до мобільного зв’язку.
Дочка захисника стверджує, що новина про полон батька виявилася для них сильним ударом. Згодом родині Валерія вдалося залишити Сєвєродонецьк.
У процесі полону Валерій написав одне єдине листа, в якому повідомив, що тримається, і попросив передати поцілунки всім своїм рідним.
Дочка захисника розповідає, що довгий час її батька вносили до списків для обміну, але він не повертався додому.
Перший рік перебування батька в російській неволі Валерія називає «найскладнішим» через те, що тоді чоловік перебував поруч із так званими ДНРівцями та «вагнерівцями».
За її словами, у першому телефонному дзвінку захисник дуже зрадів, почувши українську, і заявив, що хоче вивчити державну мову.
Крім того, повідомляється, що по поверненню додому чоловік радів тому, що у нього, крім двох онучок, яких він мріяв виховувати, народився онук. Відповідаючи на запит лікарів щодо суїцидальних нахилів, він казав, що має для чого жити, адже його «чекають діти, чекає світ». Він додавав, що має «ціле життя, яке потрібно прожити».