Зміст:
Спадок під загрозою
«Спадок під загрозою» повертає нас до серця старого Подолу — місця, де історія Києва завжди йшла поруч із повсякденним життям містян. Нині ця історія опинилася в критичній ситуації: Житній ринок, одна з найвпізнаваніших архітектурних домінант району, має тріщини, занепадає й втрачає свій первісний вигляд. Поки столичні інституції дискутують про реставрацію, ринок фактично руйнується на очах мешканців і відвідувачів.
Рубрика «Спадок під загрозою» нагадує: ми втрачаємо не лише історичні споруди, а й пам’ять містян.
Пам’ятка під загрозою
У четвер Київрада має намір повторно розглянути питання продажу Житнього ринку — одного з найвідоміших і найстаріших ринків столиці. Попри суспільний резонанс, депутати планують голосувати майже «всліпу» — без повного аналізу фінансового та технічного стану об’єкта і без виїзду профільних робочих груп на місце. Про це повідомив голова громадської ради при КМДА Геннадій Кривошея.
Активісти та частина депутатського корпусу занепокоєні: чи не перетвориться чергова спроба «оновлення» на механізм передачі комунального майна у приватні руки за заниженою ціною?
Громада нагадує, що Житній роками занепадав, і тепер його можуть «віддати за копійки» — без жодних гарантій, що через кілька років на цій ділянці не з’являться чергові висотки чи інші споруди, які знищать історичний контекст Подолу.
Громадські активісти, серед яких Євген Клопотенко та Анна Мірошниченко, неодноразово ініціювали публічні обговорення щодо майбутнього ринку. Проте їхні пропозиції так і не стали невід’ємною частиною офіційного процесу ухвалення рішення. Представники суспільства припускають, що думка киян знову була виключена з процедури — і Київрада рухається до рішення без належної відкритості та прозорості.
Звернення до мера: «Кличко, згадайте нашу боротьбу»
Окрема група активістів звернулась до міського голови Віталія Кличка. Вони нагадали, що в 2009–2010 роках, разом із профспілками та громадою, уже вели боротьбу за збереження ринку. Тепер просять не допустити його продажу й остаточного знищення унікальної пам’ятки архітектури і соціокультурного простору.
«Хтось знову намагається привласнити комунальне майно?» — питають активісти і закликають міську владу пояснити, чому рішення ухвалюється поспіхом та кулуарно.
Історія Житнього ринку
Житній ринок — один із найдавніших торгівельних осередків Києва. Він сформувався на Подолі і має корені ще в добу Київської Русі. Площа, де розташований ринок, історично була розділена річкою Глибочицею на дві частини і поступово перетворилася на жвавий центр торгівлі й ремесел. Ще у першій половині XII століття навколо площі зводили храми, серед яких була церква Богородиці Пирогощі — одна з ключових святинь Подолу.
У XV столітті Житній ринок став головним торговельним центром міста, де двічі на рік проводилися великі ярмарки. Його значення зберігалося століттями, частково завдяки близькості до Дніпра та міської гавані — важливого транспортного вузла.
10 квітня 1919 року ця локація опинилася в епіцентрі Куренівського повстання проти більшовиків, ставши одним із ключових пунктів тих подій.
Сучасний вигляд ринку сформувався у 1980 році, коли відкрили нову криту будівлю за проєктом архітекторів Ольги Моніної та Валентина Штолько та конструктора Бориса Беднарського. До святкування 1500‑річчя Києва фасад прикрасили металевим панно «Із варяг у греки» авторства художника Анатолія Домнича.
Нині ринок розташований на Житньоторговельній площі та продовжує залишатися важливою історичною і торговельною точкою Подолу.
Архітектурні особливості
Житній ринок яскраво виражений у конструктивістському стилі — зі ставкою на функціональність, лаконічність та демонстрацію інженерних можливостей часу. Цей напрямок сформувався в період індустріального розвитку, коли архітектори відмовлялися від зайвої декоративності та використовували потенціал сталі й залізобетону. Архітектор Валентин Штолько у своїй праці «Архітектура споруд з висячими покриттями» підкреслював, що технологічний прогрес дозволив реалізувати такі масштабні інженерні рішення.
Історично Житній ринок був не лише торгівельним центром Подолу, а й важливим осередком економічного життя. Він забезпечував киян продуктами й товарами, формував ритм району та сприяв розвитку міського простору.
Сучасна будівля ринку зведена у 1980 році в межах масштабної реконструкції Києва до Літніх Олімпійських ігор. Характерна риса споруди — висячі залізобетонні покриття, що поєднували простір і економність конструкцій, відповідаючи принципам конструктивістського інжинірингу. Ринок був розрахований на приблизно 1350 торговельних місць і на той час вважався одним із найбільших критих ринків у Європі.
Для Києва Житній ринок став символом модернізації та інженерного прогресу пізньорадянського періоду. Масштаб споруди й новаторські рішення підкреслювали прагнення міста до сучасності та технічних інновацій.
Фасад ринку прикрасили мозаїчні панно «З варягів у греки», створені українським графіком і монументалістом Анатолієм Домничем. Вони надали будівлі художньої виразності та нагадали про історичну тяглість торговельних традицій Подолу. Цей район здавна був важливим пунктом на шляхах варягів, а серед його мешканців переважали купці й ремісники — що й відбилося в старовинних топонімах, наприклад Дехтярі чи Гончарі-Кожум’яки.
Значення сьогодні
Попри складнощі з утриманням і реставрацією, Житній ринок і досі лишається помітним елементом міського простору. Він приваблює киян та гостей міста й зберігає статус важливої архітектурної та соціальної точки Подолу.
В останні роки Житній ринок дедалі частіше потрапляє у фокус суспільної уваги. Навколо його майбутнього виникають петиції, проводяться акції та дискусії, що тільки підсилює його роль як важливої міської локації. Для туристів, які вперше знайомляться з Києвом, ринок — одна з автентичних точок маршруту, де перетинаються історія, локальна культура і живий подільський ритм.
Житній ринок залишається знаковою частиною міського ландшафту: він має культурну та туристичну цінність і, незважаючи на виклики реставрації, продовжує привертати увагу як мешканців, так і гостей міста, зберігаючи свою роль у міській ідентичності.
Нагадаємо, раніше повідомлялося, що неподалік від Обсерваторії, на вулиці Гоголівській, є місце, відоме переважно місцевим мешканцям. Колись тут діяв санаторій — чи то пансіонат, чи табір, який старожили називають «МАНТУ», а влітку нібито працював дитячий відпочинковий комплекс. Територія давно залишена, а після недавнього підпалу підсобних приміщень ворота до цієї «заброшки» знову стали відкритими.
Фото: Колаж, Геннадій Кривошея, ШОТАМ
Створено за матеріалами: kyivschina24.com