Липівська Покрова — архітектурна перлина Київщини

Пам’ятки Київщини

Церква Покрови Пресвятої Богородиці в Липівці — одна з найпомітніших сучасних сакральних споруд регіону та важливий духовний центр Православної церкви України у селі Липівка Макарівської громади Бучанського району. За архітектурною ідеєю храм є зменшеною реплікою всесвітньо відомої Айя-Софії в Стамбулі, що надає йому значної символічної та культурної ваги.

Історія Церкви Покрови Пресвятої Богородиці

Історія Покровської церкви в Липівці починається у XVIII столітті й тісно пов’язана з життям самого села. Перший дерев’яний храм зведено тут у 1730 році на кошти місцевого поміщика Ігнатія Трипольського. Протягом наступних десятиліть святиня кілька разів змінювала свій вигляд через ремонти та оновлення, зумовлені як часом, так і потребами парафії. Значною віхою у розвитку храму стала масштабна перебудова, завершена 1870 року, яка надала йому нових архітектурних рис і продовжила життя споруди.

На жаль, Друга світова війна стала трагічним поворотом для Покровської церкви. Унаслідок бойових дій будівля була повністю зруйнована: храм згорів після прямого влучання артилерійського снаряда, залишивши по собі лише історичні згадки та документи.

Після війни місцева громада намагалася відновити богослужбове життя. У 1947 році неподалік від місця зруйнованого храму спорудили тимчасову дерев’яну будівлю для молитв. Проте в радянський період ця споруда втратила первісне призначення: тут розміщувалися побуткомбінат, ветеринарна лікарня та бухгалтерія споживчої кооперації — переконливий приклад того, як сакральний простір підміняли утилітарними функціями епохи.

Церква у сучасності

Сучасна кам’яна споруда постала на місці зруйнованої святині завдяки меценатській ініціативі українського кінопродюсера та кінодистриб’ютора Богдана Батруха. Проєкт від початку задумувався не лише як відтворення втраченої церкви, але й як масштабний культурний жест — поєднання духовного простору та сучасного українського мистецтва. У підсумку храм став унікальним прикладом сакральної архітектури, яка виходить за межі традиційного уявлення про церковну будівлю й набуває значення національного мистецького проєкту.

Архітектурна концепція нової споруди базується на принципах візантійського однобаневого храму. Вона витримана у класичних пропорціях 1:3 (висота втричі перевищує довжину), що надає будівлі відчуття легкості та піднесеності.

У період 2015–2022 років над інтер’єрними розписами працювали знані українські художники Анатолій Криволап та Ігор Ступаченко. Їхній внесок став окремим художнім висловом — глибоким, концептуальним і водночас тісно пов’язаним із церковною традицією.

У розписах поєднано сучасні технології та матеріали з традиційними канонами: використано метали, поліетерні тканини, акрилові та емалеві фарби, плівку оракул і золоту підкладку.

Анатолій Криволап відповідав за емоційне наповнення сюжетів, інтенсивність і динаміку кольору, тоді як Ігор Ступаченко — за композиційне вирішення, систему розписів і технологію їх виконання.

Художники спиралися на філософію «двоярусного символізму», за якою сакральний простір водночас сприймається як частина вселенської літургії і як конкретне втілення Царства Божого на землі.

Колористичні рішення Криволапа — вибухові, емоційні, контрастні — підкреслюють драматургію композицій, не руйнуючи при цьому сюжетної логіки.

Частину розписів ще до встановлення в храмі двічі представляли широкій аудиторії — у 2019 та 2023 роках у Київській міській галереї мистецтв «Лавра» в межах виставкового проєкту «Храм. Українська самоідентифікація». Така експозиція дозволила побачити сакральний живопис поза церковним контекстом — як самостійний мистецький феномен, що осмислює українську ідентичність, історію та сучасність.

Церква у час повномасштабного вторгнення

Під час повномасштабного російського вторгнення церква Покрови Пресвятої Богородиці в Липівці зазнала значних ушкоджень. Найбільше постраждала баня храму — та частина, де були встановлені монументальні зображення архангелів, серафимів і пантократора. Руйнування торкнулися також авторських розписів. Художники ухвалили свідому позицію не відновлювати частково пошкоджені фрагменти, залишивши їх у первісному вигляді як мовчазне, але промовисте свідчення війни. Ці сліди на стінах стали знаком трагедії та доказом варварського нищення культурної й духовної спадщини — для нинішніх і прийдешніх поколінь.

Церкву обстріляли дрібнокаліберними розривними снарядами; пробоїни утворили воронки 20–30 см, уламки стирчали з ґрунту. Діра в грудях архангела Уриїла стала символом руйнування.

Водночас війна не припинила мистецького процесу. Незважаючи на загрози, втрати та невизначеність, було прийнято принципове рішення продовжити й завершити розписи храму. Це стало жестом внутрішньої стійкості, віри в життя та майбутнє, а також символом того, що культура не здається навіть у найтемніші часи. Учасники проєкту називають те, що твориться сьогодні, справжнім дивом воєнного часу — актом творення всупереч руйнуванню.

Виставкова експозиція демонструє другу, фінальну частину храмових розписів і докладно показаний макет святині, що дозволяє побачити цілісну художню концепцію проєкту. Окремий простір присвячено фоторепортажу про обстріл церкви. Ці знімки фіксують не лише фізичні ушкодження будівлі, а й масштаб втрат української культурної спадщини внаслідок війни.

Загалом проєкт має глибокий символічний вимір і сприймається як знак відродження України. Він показує, що навіть у реаліях повномасштабної війни українська культура здатна народжувати новий, високоякісний і неповторний мистецький продукт — сміливий у формі, сильний за змістом і унікальний у світовому контексті.

Як доїхати?

Дістатися до церкви Покрови Пресвятої Богородиці в селі Липівка Макарівської громади можна з Києва як автомобілем, так і громадським транспортом.

Автомобілем слід виїхати з Києва Житомирською трасою (М06) у напрямку Житомира, потім повернути в бік Макарова і рухатися за вказівниками на Липівку. Час у дорозі — приблизно за годину, залежно від інтенсивності руху.

Громадським транспортом: з Києва потрібно дістатися маршрутним таксі до Макарова — рейси регулярно відправляються від станцій метро «Житомирська» або «Святошин». Із Макарова до Липівки можна продовжити шлях місцевою маршруткою або на таксі.

Сьогодні церква Покрови Пресвятої Богородиці в Липівці — не лише місце молитви, а й символ історичної тяглості, культурної самоідентифікації й незламності української духовної традиції.

Фото: Наталка Діденко, Релігія в огні.