Їм давали 72 години. Вони приїздили в парадній формі, планували марш Хрещатиком і бронювали столи в київських ресторанах на вечір 26 лютого. Натомість натрапили на запеклий опір на кожному метрі української землі, крижані води річки Ірпінь та ганебну втечу, яку згодом намагалися видавати за «жест доброї волі».
2 квітня — дата, що назавжди залишилася в пам’яті регіону. Це день, коли останній окупаційний підрозділ пішов за межі області, залишивши по собі біль Бучі, руїни Бородянки та спустошення в Гостомелі. Журналісти зібрали факти, свідчення та ключові дати, щоб відтворити хронологію битви, яка змінила хід історії.
24 лютого: авіаудари і прорив із півночі
Близько п’ятої ранку регіон сколихнули вибухи — удари по військових аеродромах у Василькові та Борисполі, по інфраструктурі й системах ППО.
О близько 11:00 небо над Київським водосховищем заповнили десятки гелікоптерів. Вони прямували до Гостомеля. Одночасно з території Білорусі через Чорнобильську зону рушили великі колони техніки — танки, БТРи, вантажівки — нескінченний потік, що мав за декілька днів дістатися до столиці.
Маршрут був простий і цинічний: Чорнобиль — Іванків — Димер — Вишгород — Київ.
Гостомель: десант, який мав відчинити ворота до столиці
Аеропорт «Антонов» у Гостомелі мав стати ключовою точкою. Росія кинула туди десант — елітні підрозділи, які планували захопити злітну смугу, аби вже за кілька годин приймати транспортні Іл‑76 з технікою і підкріпленнями.
Та сценарій блискавичного захоплення столиці не спрацював. Нацгвардія, 72‑га механізована бригада та підрозділи ЗСУ вступили в бій одразу після висадки. Гелікоптери збивали, десант розсіювали, а злітну смугу накрила артилерія — вона стала непридатною для посадки.
План «Київ за три дні» почав руйнуватися вже в перші години. Гостомель не відкрив ворота до столиці — він перетворився на пастку для нападника.
Чорнобильський напрямок: колони, що захлинулися
Поки точилися бої за аеропорт, основні сили просувалися через Чорнобильську зону. Іванків став першим серйозним рубежем: там українські військові разом із місцевими підірвали міст через річку Тетерів, уповільнивши наступ.
Цей момент виявився вирішальним: кожна година затримки руйнувала логістичні лінії противника. Колони розтягнулися на десятки кілометрів, пальне не встигали підвозити, техніка ламалася або її кидали. Швидкий марш на Київ перетворився на безладний рух без контролю.
Ірпінь, Буча, Ворзель: передмістя, що стали фронтом
25‑26 лютого бої перемістилися в передмістя столиці. Ірпінь був однією з головних точок: через нього проходила важлива дорога на Київ. Міст через річку Ірпінь у районі Романівки підірвали, відрізавши противнику швидкий підхід. Київ фактично став острівною фортецею.
Буча й Ворзель опинилися під окупацією. Вулиці, де ще вчора був мирний рух, перетворилися на зони бойових дій. Тут почалася трагедія, повного масштабу якої світ збагнув лише після звільнення.
Березень: лінія води й крові
Березень позначився позиційними боями і величезною людською трагедією. Область розділилася на «окуповані» території та зони опору.
Українське командування прийняло складне і водночас стратегічно важливе рішення — підірвати дамбу в Демидові. Води Київського водосховища затопили заплаву Ірпеня — десятки квадратних кілометрів землі опинилися під водою.
Деякі села частково пішли під воду, люди втрачали домівки. Але водночас це унеможливило просування російських танків — вони тонули в болоті. Невелика річка стала природною перешкодою протяжністю близько 40 км.
Мощун: бій за столичний підхід, що вирішувався в одному селі
Мощун — невелике село, яке виявилося вирішальною точкою. Російські підрозділи намагалися форсувати Ірпінь і закріпитися тут, щоб відкрити шлях на Оболонь.
Бої за Мощун тривали тижнями: позиції переходили з рук у руки, артилерія працювала без перепочинку, авіація наносила удари по селу. Українські воїни тримали оборону на межі можливостей.
Мощун був зруйнований приблизно на 70%, але ворог не зміг пробитися далі. Саме тут остаточно зламався наступ на Київ.
Броварський напрямок: танкове кладовище
Зі сходу російські сили намагалися обійти Київ через Бровари, рухаючись через Велику Димерку та Скибин. Проте їхні колони були розбиті.
Кадри знищеної колони 90‑ї танкової дивізії облетіли світ: командир полку загинув, техніка горіла годинами. Це стало символом того, що армія противника не є непереможною.
Після цього на Броварському напрямку ворог перейшов у глуху оборону.
Контрнаступ
До середини березня ситуація для російських підрозділів стала критичною: зірвана логістика, брак пального, значні втрати техніки та відсутність просування. Колони стояли тижнями. Війська, що мали захопити столицю, намагалися лише утримати позиції.
У другій половині березня українські сили перейшли в наступ. Поступово звільнялися населені пункти області, руйнувалися тилові маршрути ворога, знищувалася техніка і відрізалися шляхи відступу.
28 березня — офіційне звільнення Ірпеня. Місто, яке стало символом опору, повернулося під контроль після боїв за кожен квартал.
1 квітня — звільнено Бородянку, Ворзель, Макарів. Українські війська увійшли до Гостомеля.
2 квітня — уся область офіційно звільнена. Російські підрозділи відступали в поспіху, кидаючи техніку, позиції і сліди злочинів.
Ціна звільнення: правда, яку побачив світ
Коли українські військові, журналісти та слідчі зайшли в звільнені міста, світ сколихнувся від побаченого.
Буча. Розстріляні мирні люди на вулицях, авто з написом «Діти», братські могили біля храмів.
Бородянка. Розбиті багатоповерхівки, у які скидали авіабомби; люди, що загинули під завалами власних квартир.
Гостомель, Ірпінь, Макарів. Випалені квартали, зруйновані будинки, тисячі зламаних доль.
Понад 1300 мирних мешканців регіону були вбиті під час окупації — і це тільки ті, кого вдалося ідентифікувати.
Звільнення регіону — не просто епізод війни. Це момент, коли стало зрозуміло: Україна витримає. Саме тут було зруйновано головний план Росії. Саме тут «друга армія світу» зазнала масштабної поразки. Регіон вистояв — завдяки підірваним мостам, затопленим заплавам і боям за кожен метр.
Фото: з відкритих джерел
Створено за матеріалами: kyivschina24.com