Зміст:
День української писемності та мови. Історія, що триває понад тисячу років. Мова, що єднає. Як Україна щороку вшановує слово.
Щоосені Україна відзначає День української писемності та мови — свято, коли мова стає не лише інструментом спілкування, а символом національної стійкості, духовної спадщини та глибини культури. Це не лише шана Нестору Літописцю — автору першої писемної історії українських земель, а й нагадування про те, що українське слово витримало тисячоліття утруднень, заборон і воєн.
Сьогодні цей день об’єднує школярів і науковців, радіоведучих і поетів, волонтерів та студентів — усіх, хто розмовляє, мислить і мріє українською. Але шлях мови — складний і величний водночас.
Коли і чому з’явилося свято
Ідея встановлення державного свята української мови зріла у серці незалежної України. 6 листопада 1997 року тодішній президент підписав указ №1241/97 «Про День української писемності та мови». Ініціаторами стали культурні діячі й громадські організації, що прагнули відновити історичну справедливість та повернути увагу суспільства до нашої мовної спадщини.
До 2023 року свято відзначали 9 листопада — у день пам’яті преподобного Нестора Літописця за юліанським календарем.
Проте після переходу Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на новоюліанський календар, дату перенесли на 27 жовтня.
Президент Володимир Зеленський в новому указі зазначив:
«На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: установити в Україні День української писемності та мови, що відзначатиметься щорічно 27 жовтня — у день пам’яті Преподобного Нестора Літописця».
Таким чином, традиція лишилася незмінною, а лише дата стала ближчою до сучасного церковного календаря.
Хто такий Нестор Літописець: монах, який залишив Україні історію
Нестор (близько 1056–1114) — монах Києво-Печерської лаври, визнаний першим українським істориком і літописцем. Йому приписують створення «Повісті врем’яних літ» — основоположного твору, з якого розпочинається історія української літератури та історіографії.
У літописі Нестор ставить ключове питання, що звучить актуально і сьогодні:
«Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперше почав правити?».
Відповідь на нього він шукав не лише в переказах, а й у писемних джерелах, релігійних текстах і власних спостереженнях. «Повість врем’яних літ» — це не просто хроніка, а перша спроба осмислити історію українських земель у європейському контексті.
Історик Михайло Брайчевський зазначав:
«Нестор Літописець — один із найзначніших письменників раннього європейського середньовіччя. Його твір є не лише історичним документом, а й літературною пам’яткою, що започаткувала українську традицію літописання».
Як виникла кирилиця: історія нашого письма
Писемність слов’янам подарували Кирило і Мефодій — брати-просвітителі з Візантії.
У IX столітті князь Ростислав, володар Великоморавського князівства, звернувся до імператора Михаїла III з проханням відправити вчителів, які знали б слов’янську мову для перекладу Святого Письма. Так до Моравії у 863 році прибули Кирило і Мефодій.
На основі грецької абетки ними була створена глаголиця, а пізніше учні в Болгарії розробили кирилицю — спрощений і зручний алфавіт для письма. Саме він став основою для української, білоруської, російської, сербської та болгарської писемності.
Згодом кирилиця поширилася й на українські землі, використовуючи її для запису перших текстів, створення богослужбових книг, а з XI століття вона стала основним алфавітом усіх східнослов’янських народів.
Найдавніші пам’ятки української писемності
Писемні свідчення, створені кирилицею, вражають своєю давністю. Найдавніша відома датована пам’ятка — напис 931 року в скельному монастирі біля села Крепча в Болгарії.
До найдавніших кириличних рукописів належать:
- Савина книга (Євангеліє) — кінець X — початок XI століття
- Супрасльський збірник — XI століття
- Енинський апостол — XI століття
Однак найвідомішою пам’яткою є Остромирове Євангеліє (1056–1057), створене в Києві дяком Григорієм на замовлення боярина Остромира. Воно є не просто релігійним текстом, а й мовною пам’яткою, в якій чітко простежуються риси староукраїнської мови.
Серед інших найдавніших українських текстів:
- монети князя Володимира (988–1015);
- підпис Анни, дочки Ярослава Мудрого (1063) — королеви Франції;
- Тмутороканський напис (1068) — на мармуровій плиті;
- Ізборники Святослава (1073 та 1076) — енциклопедичні збірники;
- графіті Софії Київської, що залишили звичайні мешканці Києва.
Ці написи — живе свідчення того, що українське письмо має глибокі народні корені.
Як змінювалося письмо: від уставу до скоропису
З часом кирилиця зазнавала змін.
У XIV столітті поширюється півустав — спрощений варіант уставного письма, що дозволяв швидше писати книги. Наприкінці того ж століття з’являється скоропис — рукописний стиль для ділових документів.
Саме зі скоропису формувався сучасний курсив, яким ми користуємося сьогодні.
У заголовках того часу виникла орнаментальна в’язь — декоративне письмо, що прикрашало богослужбові книги та літописи.
Друковане слово: початок нової епохи
Кінець XV — початок XVI століття став епохою друку.
Першою друкованою книжкою українського автора був трактат Юрія Дрогобича (1483), виданий у Римі.
Перші книги кириличним шрифтом надрукував Швайпольт Фіоль у Кракові — дві з них датовані 1491 роком, і, ймовірно, замовниками їх були українські культурні діячі.
Згодом білоруський першодрукар Франциск Скорина видавав книги для українських і білоруських земель у Празі (Біблія, 1517–1519) і Вільнюсі (1522, 1525).
Справжню революцію запровадив Іван Федоров, який у 1574 році у Львові надрукував «Апостол» і «Буквар» — перші друковані книги в Україні.
Його діяльність підтримав князь Василь-Костянтин Острозький, заснувавши Острозьку друкарню. Там з’явилася Острозька Біблія (1581) — перше повне видання Біблії церковнослов’янською мовою.
Мова крізь століття: від утисків до відродження
Українська мова пережила численні спроби знищення — від Валуєвського циркуляра до Емського указу, від радянської русифікації до сучасної окупаційної пропаганди.
Та вона щоразу ставала сильнішою.
Лінгвістка Лариса Масенко у своїй книзі «Мова і політика» зазначає:
«Українська мова — це код національного опору. Коли забороняли говорити українською, люди співали. Коли нищили книги, вони передавали тексти напам’ять. Тож українська писемність — це не просто історія літер, це історія боротьби за ідентичність».
Як святкують сьогодні
Сучасний День української писемності та мови — це свято традицій та творчості. Щороку в усій країні проходять тематичні заходи, флешмоби, фестивалі українського слова.
Серед основних традицій:
- «Диктант національної єдності» — його щорічно проводить «Українське радіо» з 2000 року. В ньому може брати участь кожен, а диктант пишуть одночасно в Україні та за її межами.
- Конкурс імені Петра Яцика, який об’єднує понад 5 мільйонів учасників із 20 країн світу.
- Покладання квітів до пам’ятника Нестору Літописцю.
- Відзначення найкращих популяризаторів української мови, видавництв та викладачів.
- Молитви за успіхи дітей у навчанні — давня традиція, що бере початок із XVII століття.
Українська мова сьогодні: жива, сучасна, невтомна
Незважаючи на всі виклики, українська мова переживає справжнє відродження. Вона звучить у науці, кінематографі, армії, IT, у сучасній музиці та рекламі.
Все більше українців свідомо обирають спілкуватися та творити рідною мовою.
Як зазначив мовознавець Олександр Пономарів:
«Мова — не просто засіб спілкування. Це спосіб мислення, відчуття і виразу власної особистості. Українська мова пройшла шлях від літописів до цифрових текстів, але залишилася вірною головному — правді й людині».
Пам’ятати, писати, говорити
День української писемності та мови — це не лише історична дата. Це заклик для всіх нас замислитися: як ми дбаємо про своє слово, як передаємо його наступним поколінням, як захищаємо від спотворень.
Адже українська мова — це не тільки наша історія. Це майбутнє, яке ми будуємо щодня.
«Поки жива мова, жива нація», — писав Панас Мирний.
І сьогодні, коли українське слово звучить у бліндажах, університетах, школах і на вулицях вільних міст, ми розуміємо: воно живе. І житиме.