Огляд було проведено для формування картки археологічно-архітектурних залишків культурної спадщини виявленого об’єкта.
26 червня 2025 року співробітники комунального закладу «Центр консервації предметів археології» КМДА та Роман Маленков, заступник генерального директора Київського науково-методичного центру з охорони, реставрації та використання пам’яток історії, культури і заповідних територій, разом з науковим співробітником Інституту археології Віталієм Козюбою оглянули залишки мурованої брами з надбрамною церквою ХІІ століття, що знаходяться на території Михайлівського Золотоверхого монастиря. Ці залишки були археологічно досліджені у 1998—1999 роках експедицією Інституту археології НАН України під керівництвом доктора історичних наук Гліба Юрійовича Івакіна.
Після розкриття підмурків нижня частина стін згадуваної брами була законсервована і музеєфікована, над нею спорудили захисний павільйон. Археологічні матеріали зберігаються в Інституті археології НАН України і Державному історико-архітектурному заповіднику «Стародавній Київ».
Цей огляд здійснений з метою створення картки археологічно-архітектурних залишків культурної спадщини виявленого об’єкта.
Найкраще збереглася цегляна кладка воріт (висотою до 7 рядів) у центральній та південній частинах апсиди. Виступ південно-східного кута фасаду зберігся до висоти 3-х рядів кладки.
На таку ж висоту збереглася кладка в 1 плінфу південно-східного кута південно-східного фасаду. Кладка східної стінки проїзду та пілястри-підпори збереглися на висоту до 5 рядів.
По обидва кінці дуги апсиди збереглася кладка верхньої частини фундаментів. У західній половині споруди кладка стін збереглася на 5—6 рядах, а стіни обох камер — на 2—3 ряди плінфи.
Ця мурована брама, коли функціонувала, закінчувалася одноапсидною надбрамною церквою довжиною 10,82 м та шириною 8,4 м. До надбрамної церкви вели сходи, що перебували у двох камерах з обох сторін воріт.
Фундаменти брами були зведені з дрібного бутового каменю на вапняно-глиняному розчині з домішками піску. У західній частині вони мають глибину 0,7 м, у східній — 2,3 м; цей перепад висот був спричинений наявністю схилу на місці.
Стіни брами були мурувані з червоної цегли-плінфи з домішкою слюди. Товщина зовнішніх стін у західній частині брами становила 1,5 м, у східній — 1,2 м, апсиди — 1 м, а внутрішньої стіни проїзду — 0,53 м.
Діаметр апсиди надбрамної церкви становив 2,7 м. Церква була прикрашена фресковими розписами, з яких залишилися лише окремі фрагменти. Стіни храму ззовні були потиньковані, а підлога церкви викладена з цегли-плінфи та керамічних плиток. Археологи виявили більше тисячі кубиків смальти, що дозволило зробити висновок про можливу наявність мозаїчної ікони в храмі.
Як встановили археологи, у Х—ХІ століттях на місці монастирської брами знаходилися поховання могильника, а в ХІІ столітті — житло з піччю.
До ХІІ століття монастирська брама була дерев’яною, а пізніше на її місці з цегли-плінфи та каменю збудували брами з надбрамною церквою. У XV—XVI століттях залишки брами (зруйнованої в другій половині ХІІІ—ХIV століттях) були розібрані.
Нагадаємо, у рамках проєкту “Історія, збережена в цифрі” Національний музей Голодомору-геноциду в Києві завершив оцифрування 167 аудіокасет, що містять 373 свідчення очевидців Голодомору.