Зміст:
Хто такий Олексій Іщенко і чим він прославився
Олексій Тимофійович Іщенко (1750–1811) — відомий київський ювелір XVIII–початку XIX століття, який виконував замовлення провідних церковних та монастирських установ міста. Він був наставником і вчителем видатного майстра Самсона Стрельбицького та офіційним хрещеним батьком його дітей. Через шлюб у родині Іщенків також з’явився Федір Коробка, який обіймав посаду цехмістра київського срібницького (ювелірного) цеху. Родина Іщенків мала помітний вплив на розвиток ювелірного мистецтва та ремесла в тодішньому Києві.
Які роботи Іщенко виконував для Києво‑Печерської лаври
Майстер брав участь у благоустрої та оздобленні лаврських храмів: він виконував позолоту бань Трапезної та Всіхсвятської церков у 1778–1779 роках, працював над банями Успенського собору в 1780–1781 роках та брав участь у оздобленні Великої лаврської дзвіниці у 1782 році. У 1784 році Олексій Іщенко виготовив срібні карбовані Царські врата іконостасу Хрестовоздвиженської церкви на Ближніх печерах; ці врата нині зберігаються у Музеї Вікторії та Альберта в Лондоні, що підкреслює високу художню й ремісничу якість творів київського ювеліра. У наступному році він виконав срібні накладні прикраси для престолу того ж храму та створив два оклади для намісних ікон печерної церкви Введення Богородиці до храму.
Що ювелір робив для Михайлівського Золотоверхого монастиря
Протягом майже трьох десятиліть Іщенко створив для Михайлівського Золотоверхого монастиря низку важливих срібних виробів. Серед його робіт — срібний оклад храмової ікони іконостасу приділу Введення Богородиці (1783 р.), срібні оклади ікон Спасителя та Богородиці, а також оклади для храмової ікони та ікони Святої Варвари з іконостасу Катерининського приділу (1784, 1786, 1790 рр.). Також Іщенко виготовив срібне панікадило для приділу Святої Великомучениці Варвари (1790 р.), всеношне блюдо (1791 р.) і, зрештою, срібні Царські врата соборної церкви Архистратига Михаїла (1811 р.).
Де мешкав майстер і що сталося з його будівлями
Олексій Іщенко жив на київському Подолі, де володів трьома садибами поблизу церкви Миколи Доброго. Найвідоміша з них — садиба з заїжджим (постоялим) двором і цегляним будинком, позначена на планах Києва 1799 та 1803 років як садиба № 75. Ця споруда стояла на перетині вулиць Покровської, Андріївської та Петра Сагайдачного, за адресою 27‑б.
Цегляна будівля витримала Велику пожежу на Подолі 1811 року і нині розташована під кутом до червоної лінії сучасних вулиць, що зберігає слід давніх подільських шляхів. Після смерті Олексія Іщенка нащадки продали цю споруду купцям Балабухам, які зробили її частиною флігеля своєї садиби.
Як виглядає будинок сьогодні
Після великої подільської пожежі 1811 року колишній заїжджий двір відбудували, спростивши архітектурні деталі фасадів. Під час реставрації 1982 року відновили класицистичні елементи декору: руст на фасадах, витягнуті карнизи під дахом та сандрики над прямокутними вікнами. Тоді ж на подвір’ї бруківкою позначили напрямок «допожежної» вулиці, а у відреставрованому приміщенні згодом відкрилося кафе «Запоріжжя».
Зараз колишній заїжджий двір Олексія Іщенка — одноповерхова прямокутна цегляна будівля на цоколі, з трьома цегляними ганками, двосхилим дахом, пласкими перекриттями та склепінчастими льохами. На сьогодні в будівлі функціонує ресторан «Argentina Grill».
Друга садиба Іщенка (позначена на плані 1803 року як № 154) розташовувалася на протилежному боці великої вулиці, що вела від церкви Різдва Христового до церкви Успіння Богородиці й головного майдану Подолу. Ця ділянка має великий сад зі ставком і, найімовірніше, слугувала місцем проживання та роботи ювеліра — тут могла знаходитися його майстерня. Третя споруда, дерев’яний будинок на цегляному фундаменті, до 1811 року стояла біля цвинтаря церкви Миколи Доброго.
Чому про це варто пам’ятати
Історія Олексія Іщенка ілюструє професійну діяльність ремісників Подолу у XVIII столітті: їхні вироби прикрашали найшанованіші київські святині. Частина цих творів дійшла до наших днів і експонується у світових музеях — зокрема Царські врата його роботи нині представлені в Лондоні. А сам одна з його споруд і досі стоїть на перехресті подільських вулиць, як нагадування про давню забудову цієї частини міста.
Раніше писали
У попередніх публікаціях повідомлялося, що на Подолі були виявлені залишки Подільського вала Печерської фортеці, підірваного у 1951 році. Також висвітлювали випадок руйнування ґанку 91‑річної школи на Подолі, де без дозволу зникли чотири колони. Окрім того, у Києво‑Печерській лаврі, для якої працював Іщенко, відкрили велику виставку артефактів доби Мазепи.
Створено за матеріалами: kyiv.news