Легендарний «Будинок тисячі вікон» у центрі Києва поступово руйнується через відсутність реставраційних робіт

Спадщина мільйонерів Міхельсонів

Родина Міхельсонів належала до числа найзаможніших мешканців Києва на початку ХХ століття. Фрідріх Міхельсон був відомим підприємцем та громадським діячем, власником кількох нерухомих об’єктів у столиці. Окрім будинку на Тарасівській, у його власності була садиба на Пушкінській вулиці та споруда Київського літературно-артистичного товариства, зведена у 1909 році, про що згадують дослідники міської історії.

Прибутковий будинок за адресою Тарасівська, 9-А став технічним новаторством для свого часу. Тут було проведено власний водопровід і каналізацію, запроваджено електричне освітлення і встановлено ліфт — блага, доступні тоді хіба що найзаможнішим. Квартири вражали розкішшю: стелі висотою 4,2 метра декорували вишуканою ліпниною, що додавало приміщенням урочистості та стилю.

Особливістю архітектури цього будинку є внутрішній двір-колодязь, оточений численними вікнами з усіх боків. Через таку геометрію споруду часто називають «Будинком тисячі вікон»: опинившись у дворі, відвідувач наче потрапляє під погляд сотень скляних «очей».

Від розкоші до комунальних квартир

Після революційних подій 1917–1918 років призначення будинку радикально змінилося. Просторі помешкання з високими стелями були розділені на маленькі комунальні кімнати, куди переселилися кілька сімей і різні організації. Те, що колись було символом добробуту, перетворилося на типовий радянський житловий простір.

Згодом частину приміщень переобладнали під освітні потреби. За спогадами місцевих, у будинку розміщувався один із корпусів Національного університету харчових технологій (НУХТ). Квартири перетворили на навчальні кабінети та аудиторії, а на першому поверсі облаштували музичні студії — тому будівля довго була наповнена звуками людського життя, навчання та музики.

Сучасний стан: занепад та руйнування

Нині житловий комплекс переважно пустує. Верхні поверхи почали руйнуватися, а порожні вікна дивляться на місто, ніби безмовні свідки минулого. Будівля поступово деградує через час і відсутність належного догляду; у її приміщеннях залишилися лише сміття та спогади про колишню велич.

Краєзнавець Кирило Степанець, який досліджує приховану історію міста і є засновником проєкту Hidden Kyiv, опублікував у своєму Facebook фотографії цієї загадкової споруди.

«Мовчазний гігант визирає десятками пустих вікон-очниць і створює невимовну атмосферу», — написав дослідник.

Світлини справді передають містичну ауру місця. Будинок постає як ніби живий організм, що століттями споглядає місто. Замкнутий двір-колодязь із безліччю вікон породжує відчуття зачиненого простору, де час зупинився. Повітря там ніби густіше, а стіни, які пам’ятають розкіш початку ХХ століття, сьогодні випромінюють тільки величну пустку.

Охоронний статус без реставрації

Будівля офіційно внесена до державної охорони як пам’ятка культурної спадщини. Проте наразі немає свіжої інформації про початок реставраційних робіт у відкритих джерелах. Відсутність чітких планів відновлення означає, що унікальна пам’ятка продовжує занепадати.

Сам по собі охоронний статус не забезпечує збереження споруди. Без своєчасних консерваційних та реставраційних заходів світло в цих вікнах може більше ніколи не загорітися. Особливо вразливі верхні поверхи, які вже зазнали помітних пошкоджень.

Громадський проєкт «Реновація UA», який привернув увагу до цієї будівлі через свої соціальні мережі, ставить важливе питання:

Чи можливо вдихнути нове життя в таку складну споруду, чи суспільство приречене лише спостерігати за її повільним зникненням?

Реставрація шестиповерхового будинку з унікальним внутрішнім двором та складною архітектурою вимагатиме значних фінансових ресурсів та професійної експертизи.

Чому це важливо знати

«Будинок тисячі вікон» — важлива пам’ятка київської архітектури початку ХХ століття і свідок епохи, коли місто розвивалося як сучасна європейська столиця. Ця споруда демонструє рівень технічного прогресу та архітектурні амбіції місцевих меценатів того часу. Втрата подібної пам’ятки означатиме зникнення ще одного фрагмента історії центральної частини міста — району Паньківщина, який іноді називали «Латинським кварталом» через велику кількість студентів і викладачів університету. Приклад цього будинку ілюструє ширшу проблему збереження архітектурної спадщини: охоронний статус без реального фінансування та конкретних планів реставрації не може зупинити природне руйнування об’єктів, що потребують термінової допомоги.