Пішов із життя Леонід Дубінін — ікона київського тролейбусного руху

Від першого рейсу до останнього дня

Леонід Дубінін розпочав працювати водієм у 1959 році. Протягом своєї трудової діяльності він зв’язав долю з трьома основними тролейбусними депо столиці — №1, №2 та №3.

Першим транспортним засобом, за кермом якого став молодий шофер, був МТБ-82 — радянський тролейбус, що ходив київськими маршрутами з 1947 до 1974 року. Ця модель належала до перших масових післявоєнних тролейбусів і мала непряму реостатно-контакторну систему керування.

Леонід Ілларіонович бачив на власні очі та брав участь в еволюції міського рухомого складу — за шість десятиліть він опанував практично всі типи тролейбусів, які виходили на лінії Києва.

Усі моделі київських тролейбусів

У період незалежності Дубінін працював у тролейбусному депо №2 і їздив на всіх моделях, які там експлуатувалися. Серед них були чеські Škoda 9Tr (включно з тролейбусними поїздами), Škoda 14Tr, Škoda 15Tr, а також вітчизняні ЮМЗ Т1, Київ-12, ЛАЗ E183D1 та ЛАЗ E301.

На завершення своєї практичної діяльності він керував сучасними українськими тролейбусами Богдан Т701 та Т901, зокрема новішими модифікаціями Т70117 і Т90117. За словами очевидців, навряд чи знайдеться інша людина, яка б перевозила пасажирів і на МТБ-82, і на Богдані Т90117.

Цей випадок — рідкісне явище в історії українського електротранспорту: перші МТБ-82 з’явилися в Києві в 1947 році, тоді як останні Богдан Т90117 вийшли на маршрути в 2020-х — між цими моделями майже вісім десятиліть технічного прогресу, який пройшов особисто Леонід Дубінін за кермом.

Незмінний господар тролейбуса №2443

Довгі роки Леонід Дубінін був постійним водієм тролейбуса ЮМЗ Т1 з номером 2443 — ця машина стала для нього своєрідним робочим символом. ЮМЗ Т1, виготовлений на Южмаші в Дніпрі, уособлював собою типову техніку радянської доби в київському електротранспорті.

ЮМЗ Т1 — перша масова українська модель тролейбуса, створена в 1960-х роках. Вона відзначалася довговічністю і надійністю, що дозволяло деяким екземплярам служити на маршрутах понад три десятиліття. Саме завдяки таким міцним машинам і відданості своїй справі Леонід Ілларіонович зміг проводити за кермом більше шести десятиліть.

Шість десятиліть за кермом

Шістдесят років роботи водієм тролейбуса — це рекорд для київського електротранспорту. Леонід Дубінін починав кар’єру в часи Хрущова, коли мережа електротранспорту в місті швидко розвивалась, і продовжував працювати у період трансформації столиці, коли з’являються електробуси та тролейбуси з автономним ходом.

За ці роки він бачив кардинальні зміни: від компактних радянських тролейбусів на 60 пасажирів до сучасних низькопідлогових машин, здатних перевозити понад сотню людей. Техніка пройшла шлях від механічних контролерів до складних електронних систем керування та рекуперації енергії при гальмуванні.

Транспортні експерти відзначають, що розквіт тролейбусних перевезень у світі припав на міжвоєнний період і перші післявоєнні роки. Леонід Дубінін став свідком і учасником цього розквіту в Києві і працював навіть тоді, коли багато міст відмовлялися від тролейбусів на користь автобусів.

Світла пам’ять

«Світла пам’ять про нього назавжди залишиться в серцях колег, рідних і всіх, хто його знав. Щирі співчуття родині та близьким», — йдеться в повідомленні «Пасажирів Києва».

Леонід Ілларіонович Дубінін залишив по собі не лише спогади товаришів по роботі, а й яскравий приклад відданості професії. Шість десятиліть за кермом тролейбуса — це більше, ніж просто професіоналізм; це життя, присвячене розвитку та обслуговуванню міського електротранспорту.

Чому це важливо знати

Історія Леоніда Дубініна — це жива частина розвитку київського електротранспорту, яка переросла в легенду. Його шістдесятирічний стаж за кермом є рекордним для столиці і, ймовірно, у межах України. Він — одна з небагатьох постатей, які працювали і на радянських МТБ-82 1950-х, і на сучасних українських Богдан Т90117 2020-х: через його життя можна простежити еволюцію громадського транспорту — від післявоєнного відновлення до сучасної модернізації. Люди на кшталт Леоніда Ілларіоновича — не просто водії, а професіонали старої школи, для яких робота була покликанням, а не лише заробітком. Його відданість стане прикладом для молодих водіїв і нагадуванням, що за технічним прогресом стоять реальні люди, які присвятили життя служінню місту.