Зміст:
Що таке реактивний «Шахед» і чим він відрізняється від звичайного
Еріка Шмідта запитував Річард Енгел — головний закордонний кореспондент NBC News, який веде подкаст разом із Ялдою Хакім із Sky News. Розмова відбулася в Києві під час його візиту, щоб на власні очі побачити, як змінюється війна.
«Шахед» — це дрон-камікадзе іранської розробки, який РФ масово застосовує проти українських міст. Звичайний «Шахед» розвиває швидкість 200–250 км/год — приблизно як легковий автомобіль на автобані. Його відносно просто збити; за останній рік українські перехоплювачі доволі ефективно це роблять.
Росія знайшла спосіб підвищити швидкість «Шахеда». Інженери почали встановлювати на нього компактний реактивний двигун розміром із долоню. Такі двигуни купують у Китаї орієнтовно по 5 000 доларів. Під час роботи вони розжарюються до 700°C — рівень, близький до лави. Завдяки цьому дрон розганяється до 500–550 км/год, що відповідає швидкості пасажирського літака під час зльоту.
Якщо перехоплювач не встигає наздогнати ціль, наслідки стають критичними. Саме так сталося неодноразово. Щоб протидіяти реактивним «Шахедам», українські інженери почали встановлювати подібні реактивні двигуни на власні перехоплювачі. Почалася мініатюрна гонка озброєнь: хто швидший — той виживає.
Атака на СБУ: як один дрон долетів до серця Києва
Енгел нагадав про матеріал, де згадувалися дрони компанії Swift Beat — одного з проєктів, пов’язаних зі Шмідтом. Там стверджували, що ці дрони нібито збивають близько 90% перехоплених «Шахедів». Шмідт не підтвердив і не спростував ці цифри, мотивуючи це небажанням розголошувати військові деталі.
Натомість він розповів випадок, який демонструє зростання загрози. Один реактивний «Шахед» злетів з окупованої території на південному сході України й пролетів уздовж річки прямо у вікно будівлі СБУ в Києві. Він влучив саме в ту частину будівлі, де були люди.
Як дрон зміг так точно пролетіти на велику дистанцію? За словами Шмідта, у Росії з’явилася mesh-мережа для дронів — спосіб зв’язку, коли апарати ретранслюють сигнал один одному, ніби у грі «зіпсований телефон». Це дозволяє керувати дроном навіть за відсутності прямого зв’язку з оператором. Імовірно, відповідний дрон контролювали з території Росії.
Шмідта вражає швидкість масштабування цієї технології. Ще у травні 2026 року, під час попереднього візиту, реактивні «Шахеди» становили близько 10% запусків. Через кілька місяців їхня частка зросла до 50%. За прогнозом Шмідта, незабаром вона може сягнути 80%. У відкритих джерелах фігурувала цифра в 80 000 таких дронів, яких нібито планують підготувати до грудня 2026-го, але Шмідт наголосив, що не має можливості підтвердити цю інформацію.
«Зона смерті» вздовж фронту
Шмідт відвідав не лише Київ, а й Харків. Місто межує з так званою «зоною смерті», яку українські військові також називають kill zone. Це смуга вздовж лінії фронту площею близько 60 000 квадратних кілометрів. Для порівняння: це приблизно площа Хорватії або двох Київських областей разом.
Усередині цієї зони діє суворе правило трьох хвилин. Коли солдат виходить з окопу чи схрону, у нього є приблизно три хвилини, перш ніж дрон його помітить. Обидві сторони застрягли в цій пастці: рухатися небезпечно, стояти теж неможливо.
До постійних атак дронів додаються керовані авіабомби КАБ. Це бомби вагою до 3 000 кг, які скидають з російських літаків через кордон. Вони самі наводяться на ціль за допомогою супутникової навігації. Поки що ефективного способу перехоплення таких бомб не існує. Люди в окопах лишається лише чекати, чи впаде боєприпас поруч. Шмідт каже, що уявити психологічні наслідки цього важко.
Енгел розповів, що на передовій відвідував школу, яку переобладнали під бомбосховище. І навіть там довелося ховатися, бо надлітали чотири КАБи одночасно. Українські командні центри мають систему, схожу на «Google Карт», яка в реальному часі показує зліт ворожого літака, пуск бомби та її тип. Але знати, що бомба летить, і зупинити її — це зовсім різні речі.
На самому краю зони смерті люди вимушені боронитися підручними засобами. Шмідт бачив, як між деревами та стовпами натягують старі рибальські сітки — у надії, що дрон у них заплутається і не встигне вибухнути.
П’ять причин, чому буде гірше
Шмідт назвав п’ять факторів, через які, на його думку, найближчі місяці стануть важчими.
- Балістичні ракети. За неофіційними даними, Росія запускає їх приблизно 1 300 на рік. Кожна така ракета руйнує не лише одну будівлю, а й цілий квартал.
- Поширення реактивних двигунів. Технологія, яку використали на «Шахедах», дешева й дає велику дальність. Очікують, що її застосовуватимуть для багатьох видів зброї.
- Бомби КАБ. Їхнє виробництво нарощують, а ефективного захисту від них досі немає.
- Можлива мобілізація в Росії. В Україні очікують, що після виборів у вересні 2026 року Кремль може оголосити призов ще 500–600 тисяч осіб.
- Російський аналог Starlink. Система супутникового зв’язку Rusevet (RSV) планується до запуску наступного року. Якщо її запустять, керувати дронами й ракетами стане простіше, а глушити сигнали — складніше.
Разом зі Шмідтом Енгел зазначив: у відкритих джерелах фігурує інформація, що США лишилося близько 400 систем Patriot. Їх багато витратили у війні з Іраном, тож постачання в Україну ускладнилося.
Куля чи бомба: цінова арифметика цієї війни
У цій війні діє чітка цінова ієрархія зброї, яка пояснює, що і скільки використовується. FPV-дрони коштують 600–1 000 доларів. Їх називають «кулями» війни — їх багато і вони відносно дешеві.
Балістична ракета вартує 3–4 мільйони доларів. На ціну однієї такої ракети можна було б виготовити близько 4 000 FPV-дронів. Саме тому таких ракет мало. Кожна влучає в великі цілі — інфраструктуру й створення страху серед цивільних.
Між цими крайнощами стоять «Шахеди», які дають велику дальність, і дрони-камікадзе на фронті. Росія буквально штовхає своїх солдатів під вогонь такими апаратами. За словами Шмідта, втрати серед російських військ нині найвищі за всю війну.
Це ще не «справжній» штучний інтелект
Наприкінці серпня 2026 року The New York Times повідомила, що російська бомба з чипом Nvidia влучила в автозаправку і останню частину польоту нею керував алгоритм без участі людини. Чи означає це, що ШІ почав самостійно обирати цілі?
Шмідт відповідає: ні, це ще не справжній ШІ. Це «фінальне наведення» — принцип, який існує десятиліттями. Він пояснює його як систему «зелений-жовтий-червоний»: зелений — камера лише спостерігає; жовтий — з’являється готовність до пуску; червоний — людина натискає кнопку, а система доводить удар до рухомої цілі.
Технологія, що розпізнає обличчя чи силует людини на відео, — це комп’ютерне бачення, а не машінне навчання у сенсі самонавчання. Це та сама технологія, що розблоковує телефон за обличчям, але застосована для набагато страшніших завдань. Справжній ШІ — коли система вчиться й покращує рішення з часом. За словами Шмідта, на полі бою такого ще не спостерігали, але, ймовірно, скоро побачимо.
Важливий нюанс: повністю автономні системи, що атакують без участі людини, порушують закони ведення війни. Тому Шмідт припускає, що описаний у NYT випадок, ймовірно, був порушенням з боку Росії.
Що буде, коли комп’ютери навчаться воювати самі
«Люди не можуть одночасно керувати роєм із тисячі дронів. Комп’ютер — може», — каже Шмідт. Це його головне побоювання на найближче майбутнє.
Йдеться про навчання з підкріпленням — тип ШІ, який пробує тисячі варіантів і запам’ятовує, що працює. Застосований до рою дронів, такий підхід самостійно розроблятиме бойові плани. За словами Шмідта, подібні алгоритми, ймовірно, триматимуть у найсуворішій таємниці.
Шмідт висловлює гіпотезу — він підкреслює, що це лише гіпотеза — що коли обидві сторони отримають таку зброю, жодна не наважиться атакувати першою. Ніхто не знатиме, наскільки розумний і непередбачуваний алгоритм противника. Це нагадує принцип «гарантованого взаємного знищення», який тримав ядерні держави від першого удару.
Паралельно змінюється роль людини в прийнятті рішень. Шмідт описує перехід від принципу «людина в контурі», коли оператор підтверджує кожен постріл, до принципу «людина над контуром», коли людина спостерігає й може втрутитися, але не віддає команду на кожен постріл. За чинним американським законодавством — над яким Шмідт працював у Пентагоні — така автоматизація дозволена, якщо людина продовжує контролювати систему. Він вважає, що НАТО дотримуватиметься цього правила, а Росія й Китай — навряд чи.
Ще один момент, який Шмідт не може підтвердити, але вважає ймовірним: Росія може використовувати відкриті китайські мовні моделі ШІ для аналізу даних з поля бою. Він каже, що не має способу перевірити ці повідомлення.
Чому Захід поки осторонь
Шмідт вказує на парадокс: попри те, що сьогодні на прикладі України народжується нове покоління воєнних технологій, США та більшість країн НАТО майже не переймають цей досвід. Натомість, за його словами, Росія формує технології, що становитимуть виклик для самого НАТО.
Для ілюстрації він згадує історію ядерної зброї: між американським випробуванням 1945 року та радянським 1949-го минуло чотири роки. Сьогоднішні темпи інновацій вимірюють уже не роками, а місяцями. Коли одна сторона випускає нове рішення, інша знаходить спосіб його нейтралізувати за три-чотири місяці.
Штучний інтелект лише прискорює цей цикл адаптації. Теоретично це може робити процес взаємно стримувальним, якщо технологія стане однаково доступною обом сторонам. Проблема в тому, що ніхто не гарантує рівних умов доступу.
Наприкінці Шмідт згадав також позитиви ШІ поза війною. Влітку 2026 року з допомогою ШІ розв’язали десять математичних задач, що довго вважалися невирішуваними. Він сподівається, що ШІ допоможе людству впоратися з більшістю хвороб протягом наступних 20 років. Та найбільше його турбує вплив технологій на дітей, які ще не можуть самостійно захистити себе від ризиків.
Головний висновок розмови Шмідт сформулював просто: історично Україна була маленьким, але швидким і винахідливим гравцем проти великої, повільної й не дуже вправної Росії. Ця різниця зникає. Україні потрібна швидка фінансова й технологічна допомога Заходу, щоб зберегти перевагу. Часу лишається дедалі менше.
Чому це важливо знати
Для киян це не абстрактна технічна інформація. Якщо частка реактивних «Шахедів» зростатиме, системи ППО перехоплюватимуть менше дронів, ніж рік тому. Причина проста: цілі стали швидшими. Розуміння того, як змінюється загроза, допомагає тверезо оцінювати повітряні тривоги, а не лише панікувати через заголовки.
Створено за матеріалами: kyiv.news
