У Пущі-Водиці, на вулиці Юнкерова, 43, повністю розібрали колишню дачу Валентини Тілль — пам’ятку дерев’яної архітектури початку ХХ століття. У 2000 році об’єкт було внесено до Переліку щойновиявлених пам’яток, проте за 25 років вона так і не отримала статусу пам’ятки місцевого значення.
Про це повідомив києвознавець Антон Короб.
Будинок, що занепадав з 1998 року, так і не отримав статусу пам’ятки місцевого значення, попри те, що ще у 2000 році був внесений до переліку щойновиявлених пам’яток.
Дача, зведена орієнтовно у 1900-1903 роках, була зразком дерев’яної забудови Пущі-Водиці початку минулого століття. Вона мала типологічну цінність та відзначалася високою якістю архітектурно-мистецького вирішення, про що йдеться у “Зводі пам’яток” 2004 року видання.
На світлинах кінця 1990-х років ще видно ошатну одноповерхову споруду з асиметрично розташованим ґанком, фігурними стовпчиками та різьбленими арками. Фасади були оздоблені різноманітною шалівкою: вертикальною зверху, горизонтальною посередині та ромбоподібною під вікнами. Вікна прикрашали рамкові лиштви, фігурні сандрики та різьблені фартушки. Всередині дача мала сім великих і одну малу кімнати.
За інформацією з довідника “Весь Кіевъ”, ділянка на розі сучасних вулиць Юнкерова та 8-ї лінії дачного селища Пуща-Водиця належала Валентині Тілль у довгостроковій оренді протягом 1900-1916 років. У Києві їй також належав чотириповерховий прибутковий будинок на вул. Вел. Житомирській, 13.
З повоєнних часів і до кінця 1970-х років дача використовувалася як житловий будинок. З початку 1980-х до 1998 року вона слугувала санаторною спорудою піонерського табору заводу “Маяк”. Після 1998 року будівля перестала використовуватися і почала стрімко руйнуватися.
Попри те, що Наказом управління охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища від 2 серпня 2000 року № 74 будинок був внесений до переліку щойновиявлених пам’яток Оболонського району, за 25 років він так і не отримав повноцінного статусу пам’ятки місцевого значення.
Як зазначив Короб, вже у 2010 році будівля стояла без даху, а протягом наступних років перетворилася на дерев’яну руїну, що трухлявіла від вологи.
