Як 85 років тому радянські війська руйнували серце Києва

85 років тому центр Києва опинився у полум’ї через низку вибухів, що розпочались вже під час німецької окупації. Відступаючи на схід, радянські війська замінували сотні будівель. Вибухи, спричинені замінованими об’єктами, зруйнували цілі квартали столиці УРСР.

Напередодні здачі міста радянське військово-політичне керівництво ухвалило рішення про знищення значної частини міської інфраструктури та забудови в центрі. Сапери заклали у будинках потужні заряди вибухівки й радіокеровані фугаси, зокрема зразки типу Ф-10.

Під замінування потрапили не лише житлові будівлі. Вибухівку встановили у ключових адміністративних і інфраструктурних об’єктах: раднарком, Верховна Рада, ЦК КП(б)У, штаб КОВО на Банковій, 11, НКВС на Володимирській, 33, а також електростанція, міський водогін, залізничні вузли й мости через Дніпро.

Німецька розвідка знала про частину замінованих об’єктів, але ніхто не очікував масштабів майбутніх руйнувань.

Перші вибухи прозвучали вже через кілька днів після окупації

24 вересня, на п’ятий день після захоплення Києва німецькими військами, приблизно о 16:00 вибухнула будівля на розі Хрещатика і Прорізної, де розміщувався магазин «Дитячий світ».

Цей будинок, споруджений за проєктом архітектора Владислава Городецького з наріжним шпилем, кияни називали Будинком Лицаря.

В окупаційні дні тут діяла німецька комендатура. За свідченнями місцевих мешканців, під час вибуху на вулиці стояли люди: черга до здачі радіоприймачів збиралась поблизу, а біля готелю «Спартак» містяни чекали на реєстрацію.

Незабаром вибух зруйнував і готель. Після цього почалися підриви інших будинків на Хрещатику.

Зокрема, постраждав будинок на Хрещатику, 25. Очевидці нарахували близько 16 вибухів.

Дослідник Кирило Третяк у інтерв’ю розповідав, що між 24 і 29 вересня центральна частина Києва перетворилася на масштабну пожежу.

«Вибухи лунали у різних місцях Хрещатика, полум’я поширювалося вгору по Прорізній… Найгірше було те, що ніхто не знав, який будинок вибухне наступним. Паніка охопила людей — вони не могли знайти безпечне місце для прихистку. Зараз відомо, що руйнування обмежилися центральними вулицями, однак тоді кияни метушилися, тікаючи, а вибухи наздоганяли їх навіть на розі сучасної вулиці Городецького…», — зазначив Кирило Третяк.

Вогонь швидко поширився на значну частину міста. Тисячі врятованих мешканців опинилися без даху над головою та шукали прихисток у парку Шевченка та на Володимирській гірці.

Через те, що міський водогін був зруйнованим, гасити пожежу було практично неможливо. Вогонь не стихав кілька днів, знищуючи будинок за будинком.

Саперам вдалося знайти тонни вибухівки

Частину боєприпасів німецькі сапери виявили й знешкодили.

Зокрема, у Будинку вчителя на Володимирській, 57 (тоді — Музей Леніна) вилучили майже три тонни тротилу і понад 50 радіокерованих вибухових пристроїв.

Леонтій Форостівський у своїй книзі згадував, що вилучена вибухівка кілька днів лежала просто на пішохідній частині під час розмінування. Мешканці міста приходили подивитися на наслідки, які залишили більшовики.

Вибухові пристрої знайшли також у будівлях Оперного театру та Держбанку на Інститутській.

Які будівлі зникли з центру Києва

Масштаби руйнувань були колосальними. Уже 1 жовтня 1941 року газета описувала наслідки пожеж і вибухів.

«Горіла найкраща частина стародавньої столиці України. Цілком зруйновані й спалені Хрещатик, Миколаївська (Архітектора Городецького), Мерингівська (Марії Заньковецької), Ольгинська, частина Інститутської, Лютеранської, Прорізної, Пушкінської, Фундуклеївської (Богдана Хмельницького) та Думська площа (Майдан Незалежності). Загалом понад 200 будинків житлового та адміністративного призначення зруйновані вибухами та знищені пожежами».

У 1944 році, після визволення Києва, оцінили масштаби руйнувань. Дев’ять кварталів міста, площею 62 гектари, постраждали від вибухів і пожеж, з них 40 гектарів зазнали повного знищення.

Загалом постраждало або знищено 324 будинки. Це п’ять кінотеатрів, два театри, цирк, центральний поштамт, консерваторія, п’ять великих готелів, два пасажі, бібліотеки, магазини, школа і житла вчених та архітекторів.

Пожежа не оминула й Київську консерваторію — згорів унікальний орган і близько 200 роялів і піаніно.

Що збереглося після пожежі

До сьогодні залишаються свідчення тих подій — опалені маскарони над вікнами будинку Банку зовнішньої торгівлі на Хрещатику, 32. Нині тут перебуває Департамент містобудування та архітектури КМДА.

Під час пожежі каміння було розплавлене від надзвичайно високої температури, але будівля вистояла і пізніше була відновлена.

Деякі дослідники пояснюють збереження частини будівель їхніми протипожежними конструкціями, які виготовляли за більш досконалими технологіями. Звичайні житлові будинки мали дерев’яні перекриття і перегородки, що швидко горіли.

Завдяки цьому кілька дореволюційних банківських, комерційних і адміністративних споруд у центрі Києва пережили пожежу.

Руйнування Києва і подальші репресії

Знищення центру столиці спричинило не лише масштабні руйнування будівель. Після вибухів і пожеж окупаційна влада розпочала репресії.

29 і 30 вересня 1941 року в Бабиному Яру розстріляли близько 34 тисяч київських євреїв.

Протягом 778 днів окупації з приблизно 400 тисяч мешканців, які залишилися в місті, близько 100 тисяч були вбиті, а ще приблизно стільки ж вивезли на примусові роботи до Німеччини.

До визволення Києва 6 листопада 1943 року в місті залишалося близько 180 тисяч жителів — це лише п’ята частина довоєнного населення.

Точну кількість цивільних, загиблих унаслідок вибухів і пожеж у центрі, досі не встановлено.

Чому події 1941 року згадують сьогодні

Історія руйнування центральної частини Києва у 1941 році знову стає актуальною через війну Росії проти України.

Тоді радянські війська, відступаючи, залишили після себе заміновану інфраструктуру та будівлі. Вибухи, що пролунали вже після захоплення міста, спричинили масштабну пожежу та знищили значну частину історичного центру столиці.

Сьогодні Київ і українські міста піддаються новим ударам російської армії, що руйнують житлові будинки і цивільну інфраструктуру.

За 85 років змінилися обставини, технології й масштаби війни, але руйнування українських міст знову увійшли у військову реальність.

Щороку 22 червня українці вшановують День скорботи та памяті жертв війни — нагадування про трагедії Другої світової, що залишили по собі спалені міста, зруйновані долі і мільйони людських життів, втягнутих у тоталітарний конфлікт.

Фото: з відкритих джерел