Зміст:
Де знаходиться і чому парк так називається
Урочище розкинулося між двома піднесеннями — пагорбом Княжиха та Гіркою Кріста. Поміж ними протікає струмок Княжиха, який живить три ставки, через що місцевість іноді називають Трьохболоткою або Трехозеркою. Сам парк — це залишок пуща-Водицького лісу з віковими дубами та липою з трьома стовбурами.
Існує популярна легенда про походження назви «Кинь-Грусть»: нібито Катерина II нібито наказала Потьомкіну «не грустити» саме в цьому місці. Однак у книзі 1896 року «Русскіє государі Кієва», де зафіксовано перебування Катерини в Києві, про цю локалізацію нічого не сказано. Назва з’являється лише з середини XIX століття і, вочевидь, могла бути рекламним ходом для дачно-курортної місцини.
Шевченко, масони і художник Врубель
Перші відомості про господарські роботи на теренах Кинь-Грусті сягають XVII століття — тут мешкала мати гетьмана Мазепи, Марія Магдалина, як ігуменя Вознесенського монастиря. На початку XIX століття ці землі недовго належали графу Кушльову-Безбородьку, потім — начальнику Київського арсеналу Бєгічеву. Його син Дмитро влаштовував тут збори київської масонської ложі та навіть сеанси гіпнозу.
Найбільшу роль у перетворенні парку відіграв полтавський дідич Лукашевич, який у середині XIX століття відкрив це місце для киян і навіть дозволяв брати фрукти з саду. Саме у нього бував Тарас Шевченко. Поет згадував Кинь-Грусть у прозі «Прогулка не без задоволення і не без моралі», ставлячи її красу в один ряд із Межигір’ям та Видубичами.
У 1880-х роках власником землі став київський видавець і друкар Стефан Кульженко. На його дачах влітку мешкав Михайло Врубель, коли працював над фресками Кирилівської церкви. Тут, разом із Миколою Мурашком, він створив підбірку місцевих краєвидів.
Що з парком сталося потім
У 1892 році поруч проклали поля каналізації, через що дачне життя почало занепадати. Письменник Константин Паустовський описував Кинь-Грусть на початку XX століття як покинуте місце з трухлявими лавками і зарослими ставками. Кульженко судився з міською владою до своєї смерті у 1906 році; він похований на Байковому кладовищі, ліворуч від могили Лесі Українки.
З 1928 року на цій території діяв санаторій для хворих на туберкульоз. Під час Другої світової тут розмістили дитячий будинок, який у 1943 році потрапив під бомбардування — загинули десятки дітей і вихователів. Братська могила збереглася на території й досі.
Після 1949 року тут з’явилися художні майстерні Академії мистецтв СРСР, пізніше передані Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Серед митців, які працювали в цих майстернях, — Олександр Дубовик, Сергій Якутович, Георгій Малаков. У 1969 році до Малакова приїжджав автор роману «Бабин Яр» Анатолій Кузнєцов. Офіційно парк був визнаний міським у 1972 році під назвою «Парк по вулиці Кобзарській».
Кузьма Скрябін і захист від забудовника
На сусідній Канівській вулиці до загибелі мешкав Андрій Кузьменко — Кузьма Скрябін. Провулок Бестужева поруч перейменували на його честь.
Неодноразово художники й місцеві мешканці ставали «живим щитом», щоб захистити майстерні НАОМ від забудовника Войцеховського, який планував звести тут багатоповерхівки. Майстерні вдалося зберегти.
Чому це важливо знати
Кинь-Грусть — рідкісний приклад «живого» місця, де впродовж трьох століть переплітаються мистецтво, природа і міська пам’ять. Тут досі діють художні майстерні з міжнародними резиденціями. Парк відкритий для прогулянок, а воду з бювету регулярно перевіряють — вона придатна для пиття.
Раніше ми писали
Як зазначалося раніше, культурне життя Києва не зупиняється — щотижня з’являються нові події в театрах, музеях та бібліотеках. Про травневі заходи ми розповідали в огляді культурних подій столиці.
Створено за матеріалами: kyiv.news