Напередодні 26 квітня, дня пам’яті Чорнобильської трагедії, очевидці знову відтворюють у пам’яті події весни 1986 року, що назавжди змінили життя мільйонів людей. Сергій Кафтан, водій автобуса, опинився серед перших, хто в’їхав у зону радіаційного лиха без належного захисту, щоб евакуювати цивільних з епіцентру катастрофи. Його свідчення дають змогу уявити апокаліптичну картину — мимовільне поєднання хаосу, надлюдської відваги та розривів у долях сімей, що змушені були назавжди залишити свої домівки.
Тоді, 40 років тому, реальні масштаби загрози ще не були зрозумілі. Сергій згадує: водіїв збирали просто на робочих місцях — люди вирушали в бік Прип’яті в тому одязі, у якому прийшли на зміну. Лише під час другого й третього рейсів почали видавати захисні комбінезони та респіратори, а перша хвиля рятувальників і водіїв потрапила в радіаційну зону майже беззахисною. Величезні колони автобусів з різних районів, зокрема з Київської та Чернігівської областей, рухалися під контролем ДАІ, щоб своєчасно вивести тисячі людей.
Те, що відкривалося на під’їздах до зони, приголомшувало навіть досвідчених водіїв. Картинка нагадувала кадри з воєнних хронік: на дороги виходили натовпи людей. Чоловіки самі впрягалися у вози, заставлені ковдрами та речами, на яких сиділи маленькі діти. По узбіччях грунтових шляхів рухалися вантажівки з худобою, піднімаючи хмари пилу, забрудненого радіацією — вантажний транспорт не пускали на асфальт, аби не заважати потоку автобусів.
«Люди плакали, діти були зовсім маленькі… Було неймовірно важко це бачити», — згадує Сергій.
За багаж пасажирів відповідали спеціальні служби, а завдання водіїв зводилось до одного — завантажити людей і відвезти їх у більш безпечні райони, максимально оперативно організовуючи евакуацію.
Сам процес вивозу був імпровізований. На окремих ділянках стояли пожежні машини, які обмивали автобуси водою з обох боків, намагаючись змити радіоактивний пил. Водіям наказували щільно зачиняти вікна під час обмивання. Евакуйованих здебільшого везли на залізничний вокзал Києва, де їх приймали відповідні служби для подальшого розселення. Після рейсів автобуси відправляли до спеціальних боксових приміщень, де їх обробляли розчинами для дезінфекції, які на той час були невідомі багатьом водіям.
Сьогодні, через десятиліття після вибуху на четвертому енергоблоці, розповідь Сергія Кафтана нагадує: за сухими цифрами техногенної катастрофи стоять живі люди — ті, хто виконували свій обов’язок, незважаючи на страх і невизначеність. 26 квітня Україна знову вшанує пам’ять ліквідаторів і жертв Чорнобиля — трагедії, яка стала найстрашнішим уроком в історії ядерної енергетики.
Раніше повідомлялося, що Україна представила своє бачення уроків Чорнобильської катастрофи під час міжнародного сайд-івенту у Vienna International Centre. Захід під назвою Chornobyl at 40: Lessons for Global Nuclear Security відбувся в межах 10-ї Наради сторін Конвенції про ядерну безпеку.
Фото: архів
Створено за матеріалами: kyivschina24.com