Зміст:
Як інститут витримав кілька спроб ліквідації
Український інститут національної пам’яті заснували 2006 року на хвилі Помаранчевої революції як центральний орган виконавчої влади. Першим його очільником став Ігор Юхновський. Завданням установи було формування державної політики в сфері національної пам’яті у період, коли, за словами В’ятровича, в Україні спостерігався новий притік русифікації — посилення російських медіа, вплив проросійських політиків і широка присутність російської культури.
Вже через кілька місяців після створення інститут опинився під загрозою через призначення Віктора Януковича на посаду прем’єр‑міністра. У 2010 році, після його обрання президентом, ухвалили рішення про фактичну «тиху» ліквідацію: інституту забрали статус центрального органу виконавчої влади та перетворили на науково‑дослідну установу, а на керівну посаду призначили ставленика КПУ Валерія Солдатенка. Політика згортання діяльності тривала до подій Революції гідності.
Коли 2014 року інститут очолив Володимир В’ятрович, він уже готувався до повного закриття — навіть закінчувалися договори на приміщення. «Чотири‑п’ять місяців ми працювали без зарплат», — згадує історик. Незважаючи на це, інститут перезапустили: ініціювали законодавчі акти з декомунізації, відкрили архіви КГБ та розпочали масштабні перейменування. Зокрема, Київрада перейменувала вулицю Суворова на честь підпільниці ОУН Людмили Фої.
Яким має бути Пантеон у самому центрі Києва
Ідея створення національного Пантеону обговорювалася ще з початку 2000‑х, а в 2015–2017 роках сформували базову концепцію проєкту. Наразі робоча група за участю істориків і представників громадськості готує законопроєкт, який планують ухвалити до кінця 2026 року. Щодо розташування вже досягли консенсусу — Пантеон має стояти в центрі Києва, зараз тривають пошуки відповідної ділянки.
За словами В’ятровича, Пантеон не буде великим меморіальним цвинтарем: йдеться про кілька десятків найвидатніших постатей, могили яких за кордоном опиняються під загрозою зникнення. Перепоховувати Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку чи Івана Котляревського не передбачено — їхні місця поховань уже є культовими пам’ятками. Приблизно половину місць, за прикладами Франції та Польщі, мають посісти діячі культури й науки.
Першим практичним кроком стало перепоховання провідника ОУН Андрія Мельника та його дружини Софії: у травні їхні рештки привезли до Києва з Люксембургу. Поховання на Національному меморіальному військовому кладовищі носять тимчасовий характер, наголошує В’ятрович. Він також прокоментував суперечки навколо надгробків: козацький хрест, за нормативами, дозволений лише на могилах військовослужбовців, тож для Софії Мельник запропонували інше оформлення, що викликало критику.
Що чекає на 16 тисяч могил українців за кордоном
Раніше інститут сформував базу даних на близько 16 тисяч діячів української політики, культури й науки, похованих у різних країнах світу. До кожного випадку підходитимуть індивідуально: частина поховань триматиметься під опікою дипломатичних представництв, прах військових діячів планують переносити на Національне меморіальне військове кладовище, а лише одиниці найвизначніших осіб потраплять до Пантеону.
Чому це має значення
Оскільки Пантеон планують розмістити в центрі Києва, столиця може стати ключовим осередком національної меморіальної політики. Прийняття відповідного закону визначить, чиї останки повертатимуть в Україну і як саме виглядатиме меморіал. Досвід перепоховання Мельників демонструє, наскільки ці рішення є делікатними та важливими для суспільства.
Раніше повідомляли
Раніше повідомлялося, що прах провідника ОУН Андрія Мельника повернувся в Україну після церемонії в Люксембурзі. Також на Книжковому Арсеналі відбулася дискусія В’ятровича та Матіос про діяльність КГБ.
Створено за матеріалами: kyiv.news