Зміст:
Скільки кімнат мав притулок і як він функціонував
29 листопада 1892 року будівлю освятили й прийняли перших мешканців. У споруді налічувалося близько 42–45 окремих кімнат різної площі. На кожному поверсі, в кінці просторого й світлого коридору, розташовувалася велика кухня з потужною плитою та дванадцятьма відділеннями, які закривалися на ключ — завдяки цьому кожна родина могла готувати їжу самостійно. Для найбідніших мешканок також організовували безкоштовні обіди.
Термін поселення не мав жорстких обмежень, проте адміністрація могла відмовити у проживанні тим, хто систематично порушував правила співжиття. Наприклад, деяким жінкам забороняли повертатися до будинку після 21:00. Притулок діяв до встановлення радянської влади, пізніше споруда перетворилася на комунальні квартири. Від 1970-х років у приміщеннях розміщувалися установи Державного, нині — Національного банку України.
Чому купець Дегтерьов вирішив збудувати притулок
У другій половині XIX століття благодійність була невід’ємною частиною життя забезпечених киян. Створювалися товариства й комітети, що опікувалися притулками, навчальними закладами, лікарнями та богадільнями, проводилися благодійні лотереї й аукціони. Купці першої гільдії, серед яких був і Дегтерьов, інвестували значні кошти в соціальну інфраструктуру міста — це було виявом моральної відповідальності та шляхом до суспільного визнання.
Михайло Дегтерьов, народжений у 1831 році в купецькій сім’ї, рано втратив батька і змалку допомагав матері у торгових справах. Незважаючи на неповну формальну освіту, він став одним із найзаможніших і найщедріших благодійників міста. Окрім «Будинку для вдів», Дегтерьов фінансував зведення Покровської церкви на Солом’янці, підтримував Подільську богадільню, а в заповіті передав місту нерухомість і цінні папери на суму понад 4 мільйони карбованців — величезний капітал за тодішніми мірками.
Хто відповідає за збереження будинку
Споруду зведено за проєктом Володимира Ніколаєва — головного архітектора Києва, академіка й одного з найпродуктивніших зодчих у історії міста. У столиці налічується приблизно 150 будівель його авторства — більше, ніж у будь‑якого іншого київського архітектора. Серед його творінь — будинок Купецького зібрання (нині Національна філармонія), Трапезна церква Києво‑Печерської лаври, корпуси «Охматдиту» та комплекс богадільні Дегтерьова на Лук’янівці.
За охорону та збереження будівлі як пам’ятки архітектури відповідають державні органи, що займаються охороною культурної спадщини, а також Департамент культури, національностей, релігій і охорони об’єктів культурної спадщини Київської міської державної адміністрації. Будинок цінується як характерний приклад споруди доброчинного призначення кінця XIX століття.
Як виглядає будівля і чим вона унікальна
Архітектурно це триповерхова споруда на невисокому цоколі, цегляна й тинькована, з планом, наближеним до літери Г. Дах двосхилий, внутрішнє планування виконане секційно‑коридорним способом. Оздоблення витримане в стилі історизму: фасад горизонтально розчленований міжповерховими гуртами, увінчаний фігурним фризом і розкріпованим карнизом.
Перші два поверхи прикрашені стрічковим рустом, а центральну частину фасаду підкреслюють пілястри великого ордера, що надає будівлі монументальності. Віконні прорізи різняться за декором: на першому поверсі — з замковими каменями, на другому — з орнаментальним оздобленням, на третьому — з фільонками. Центральні вікна мають напівциркульні перемички з архівольтами. Історично будинок мав балкони, декоративні деталі й багаті інтер’єри, проте частина оформлення не збереглася.
Чому «Будинок для вдів» важливий для міста сьогодні
«Будинок для вдів» на Покровській — не лише архітектурна пам’ятка, а й символ київської традиції благодійності, яка поєднувала соціальну місію з мистецькою цінністю. Історія цієї споруди нагадує, що турбота про вразливі верстви населення була невід’ємною частиною міської культури ще в дореволюційні часи.
У сучасному місті, де під час війни продовжуються руйнування історичних пам’яток на Подолі, захист подібних об’єктів набуває особливого значення. Кожна втрата пам’ятки — це зникнення частини міської ідентичності, відновити яку майже неможливо. Водночас успішні приклади реставрації, як реставрація будинку авіаконструктора Сікорського на Ярославовому Валу, демонструють, що навіть у складні часи можна врятувати культурну спадщину за умови злагодженої роботи держави й громадськості.
Раніше ми писали
Ми повідомляли про плани зробити пам’ятки доступними для маломобільних груп, а також про візит Моніторингової місії ЮНЕСКО для оцінки стану збереження об’єктів Світової спадщини столиці. Крім того, йшлося про меморандум щодо реставрації будинку Сікорського на Ярославовому Валу — ще один приклад зусиль із порятунку пам’ятки національного значення. Також були матеріали про ситуацію з «Хлібною лавкою» на Ярославовому Валу — єдиною збереженою будівлею від первісної забудови вулиці 1860‑х років.
Створено за матеріалами: kyiv.news